Похід Козаровичі - Лютіж - 26 Липня 2012 - Записник дослідника - Легенди Укаїни

Субота, 10.12.2016, 14:43Вітаю Вас Гість





Записник дослідника

Головна » 2012 » Липень » 26 » Похід Козаровичі - Лютіж
00:28
Похід Козаровичі - Лютіж
Похід Козаровичі - Лютіж

23-24.06.12

Коротка історична довідка

Славні та древні села Козаровичі та Лютіж. Й походження назв й початок їх історії сягає часів Київської Русі. 
Імовірно, що село отримало свою назву від імені Люта, сина Свенельда, убитого сином Святослава Хороброго, Олегом, князем Древлянським на цьому місці під час полювання. Свенельд був першим вельможею, воєводою та радником Ярополка, і це вбивство стало причиною міжусобної війни полян з древлянами, а закінчилася все помстою Володимира Великого за Олега, убивством Ярополка. 
У великій дружині князя Святослава Хороброго було багато різних воїнів й варяги й свеї (шведи) й нурмани (норвежці) й угри (угорці) й хозари з Хозарського каганату. Деяким з видатних воїнів жалували землі тому цілком ймовірно, що назва Козаровичі походить від Хозар що жили тут за часів Київської Русі.



Отже теплого літнього дня, дня червня я разом з друзями, а саме Руслан та Юлія Дашинські із їх собачкою Габі, Антон Тагіров, і я Володимир Діброва вирушили на станцію метро Герої Дніпра, в Київ звідки ходить маршрутка до села Козаровичі. Там ми зустріли останнього члена нашого походу Антона із Василькова. 



Близько години у дорозі і ось ми на місці в центрі села Козаровичі. Докупивши припасів ми пішли по головній вулиці села. Тут ми бачили й стару й нову церкву, сільську раду, пам'ятник невідомому солдату. 





Понад дорогою, на стовпі звила собі гніздо сім'я лелек. Рухаючись на схід до мису на Київському морі ми побачили зруйнований колгосп з не менш зруйнованою автобусною зупинкою на якій "не злим тихим" згаданий Димер. А далі була нова, дивна церква московського патріархату. Вона нагадувала гарно декорований будинок щедро нашпигований відеокамерами.



І ось нарешті ми вийшли до Київського моря. Руслан одразу ж зауважив, що місце якесь непривітне, а Антон з його тезкою підмічали надзвичайно велику кількість мертвих польових мишок. Від усього цього мені стало не по собі, а коли ми прочитали надпис на велетенському хресті все стало зрозуміло... "На цьому місці було кладовище. Царство їм небесне" і далі "На этом святом месте в 1875 г. был воздвигнут храм Покрова Пресвятой Богородицы. Также здесь находилось кладбище священослужителей. В 1924 г. по приказу НКВД храм был разграблен и разрушен, кладбище было уничтожено. И тогда объявлю им: я никогда не знал вас: отойдите от меня делающие беззаконие [Матфея, глава 7:23]"... не з таким настроєм йдуть на кладовище. 



Зрештою ми дійшли до краю мису та погодувавши місцевих комарів, вирішили "тут" привал не робити і йти звідсіля якомога швидше. Мис Козаровичів виявився якимось містичним місцем й тут дійсно не хотілося надовго затримуватись. Хоча деяким місцевим, чи туристам, особливості цього місця не заважали жарити шашлик й насолоджуватися суботнім ранком.



Привал зробили ми поодаль церкви Московського Патріархату на бетонних плитах, тут ми попили води відпочили. Всі сільські собаки вважали необхідним гучним лаєм обізначити себе перед нашою собачкою Габі, та й вона вела себе відповідно до статусу городської провінціалки - просто ігнорувала їх всіх. А далі по стежині уздовж Київського моря, де росли чарівні помаранчеві лілії, ми вийшли на місцевий пляж, що перед дамбою. Габі тут добряче освіжилася та ми не розділили її ентузіазму й просто дивувалися організації цього місця відпочинку. Гарне місце, у багатьох із нас виникла ностальгічна туга за нашим "Волнорізом", що дуже нагадував цей пляж. Чистий пісок, поле для пляжного волейболу, дерев'яна стежина на піску, весело грала музика із бару-генделика біля води, звідти запашними димком віяло шашликом. Люди загорали, плавали, грали у волейбол, навіть для дітей тут зробили дитячий майданчик. Добре місце для відпочинку та ми йшли далі по маршруту не відая, що чекає нас попереду.
Невдовзі ми вийшли на Козаровицьку захисну дамбу де ріки Ірпіня впадали в Київське море. 



Ще за метрів сто до дамби Руслан згадав що йому снилася саме ця місцевість. Дивно що він пам'ятав багато деталей, хоча тут не був жодного разу. Як ми й очікували на греблі було багато рибалок та трохи дітлахів що купалися тут. За греблею по праву руку виріс гарний сосновий підлісок, де знаходився ДОТ Великої Вітчизняної Війни. Тоді ми не знайшли ДОТ, та місцина нам так сподобалась, що ми вирішили сісти й перекусити тут. 
Потішивши животи смачними бутербродами ми пішли далі й невдовзі потягнулися на ліво й на право чудернацькі назви вуличок дач під Козаровичами: Місячна, квіткова, сонячна, зоряна, морська і т. д. Через деякий час ми вийшли за межі дачних ділянок й побачили пляж, що я називав "Білосніжним" за колір піску із супутникових фотографій "Планети Земля", на жаль колір розчарував й замість білосніжного був якимось сіро-жовтим. Та все одно пляж був добротним, ось тільки одна проблемка, він був настільки запрудненим відпочиваючими, що не те що знайти дике, усамітнене місце на яке ми сподівались, навіть хоча б більш менш пристойне місце було тяжкувато. Ми довго шукали місце, а коли знайшли виявилось, що особливого бажання купатися ніхто не проявляв. Тоді було ще пасмурно, до того ж тяжко було розставатися з мрією покупатися на чудовому дикому пляжі де мінімум людей, тому остаточно відмовившись від водних процедур ми відійшли в сосновий лісок, щоб організовано пообідати. Після добрячого обіду знову з'явились сили і хороший настрій, та й порішивши на тому, що покупатись можна й на місцині коло лісу де ми поставимо стоянку ми рушили в ліс з рішучою надією знайти хороше місце під стоянку. З води неподалік пляжу з води виринав ДОТ Великої Вітчизняної Війни, а одразу за пляжем берег Київського моря різко виростав у високу кручу й починався ліс.
Ввійшовши в ліс ми побачили зелений забор, на моїй мапі це місце було відмічене, як "Землянка ВВВ", та а ні входу, а ні натяку на те що цю землянку якось можна відвідати ми так і не побачили. Тому благополучно обійшовши її рушили далі, уздовж берега Київського моря. На превеликий жаль ситуація з місцем під стоянку нагадувала ситуацію на пляжі - вільних місць майже не було. 



Тьма-тьмуща людей, машин, гравців пляжного волейболу, горлопанющих співаків караоке, просто гучно слухаючих магнітолу, дітей не зрозуміло з якого піонер-табору. І на завершення до того всього ми вперлись у високий, свіжеспилений, дерев'яний забор, що тягнувся від самого Київського моря й губився в густому лісі. У нас був вибір: лишатися серед юрби людей, чи обійти цей забор. Зараз коли я пишу ці строки, можливо я й настояв би на тому щоб залишитись, і не обходити забор, який хто-зна де ще скінчиться, але тоді відчуваючи настрій друзів знайти тихе, спокійне місце під стоянку ми вирішили його обійти.
А далі були 6-7 довгих кілометрів - по лісовим тропам, та без них, обхід непролазних буреломів та постійні розвідки, а ще одна навязлива думка "Коли ж цей #@й забор закінчиться?". І ось нарешті, біля високих сосен обплетених плющем, зробивши чергову зупинку, я і Антон з Василькова вирішили зробити вирішальну розвідку. 



Скинувши рюкзак я побіг по лісовим тропам на південь і неочікувано вийшов на північні Лютіжські поля. Висновок напрошувався сам собою - ми повністю з півночі на південь пройшли північний Лютіжський ліс, а забор, що скоріше за все відгороджував значний шматок берега Київського моря і належав якомусь багатію потім помірно перейшов у забори санаторіїв та дитячих таборів, а під кінець перейшов у приватні садиби заможних Лютіжан. Повернувшись, я повідав неприємну звістку друзям, хоча ще тоді була мізерна надія на те, що десь між дитячими таборами й приватними садибами знайдеться тиха, підходяща місцина під стоянку. Антон, що повернувся пізніше розповів про приватні садиби, що нагадували ті які я бачив за полями. Ми вирішили рухатись моїм шляхом в надії обійти ті будівлі. Вийшовши до поля нас чекала чергова розвилка, та на відміну від лісу, тут було у кого запитати дорогу. Бритоголовий хлопчина з двома вівчарками підказав нам, як можна вийти до Київського моря. Трохи далі йдучи по дорозі мене охопили сумніви, чи зможемо ми врешті-решт вийти до води, тому я знову запитав дорогу на цей раз у будівельників, вони ж запевнили що на пляж можна вийти пройшовши через "браму" в кінці вулиці. Якщо чесно, так звана "брама" була схожа на вхід у приватний будинок, але спека підштовхувала до рішучих дій і ось, довгожданна мить, після довгого блукання через лісові хащі ми вийшли до Київського моря.



То було казкове місце. Сонце хилилось до заходу і в його промінні кружляв тополиний пух, який нагадував сніг прохолодної зими. Територія де ми зупинились була схожа на недобудований будинок з причалом та законсервованим, проржавілим кораблем. 



Звісно тут було неможливо стати на ночівку та поплавати було просто необхідно. Мені дуже хотілося освіжитися тому мене не потрібно було просити двічі. Вода виявилась трішки прохолоднішою чим я очікував, тому дехто вирішив не заходити у воду, а освіжитися пляшкою холодного пива, що ми завбачно придбали ще в Козаровичах. Ми зробили досить довгий привал, перекусили й вдосталь відпочили. Тепер можна було вирішити "Де ж все таки зробити стоянку?". Незважаючи на втому вирішили стати в лісі на заході від центру Лютіжа, на нашій такій звичній, облюбованій та перевіреній стоянці. Тоді ми вирушили до неї спочатку уздовж Київського моря де зустріли красивий меморіал над Київським морем та чудернацький будинок нашпигований сучасною технікою, що мав сонячні батареї, вітряк та й взагалі нагадував серйозний дослідницький інститут. 



Так поволі ми вийшли до центру села й вже відомим нам маршрутом вирушили до лісу, та спочатку докупили провізії у магазині з доброю назвою "Гостинна панні". Йдучи по вуличкам села ми помічали зміни, що відбулися з часу останнього візиту у Лютіж. Ставок, що розташовувався по дорозі до лісу почистили й зробили на його березі пляж, хоча й вода у ньому мабуть така ж крижана як і у ставку на співучому полі. Біля стадіону Діназ завершили спорудження церкви. А на одному із перехресть власник добротної садиби встановив смішний знак-вказівник з дощечками: "до лісу", "пиво там", "море там", "не НАТО", "сусіда" і т. д. 



Нарешті обійшовши водонапірну башту зі всевидящим оком ми зайшли у глиб лісу та відшукавши підходяще місце досить швидко розбили табір на чотири намета. 



Потім зайнялись вечерею. Юля дуже стомилась під час переходу, тому куховарили хлопці - я, Руслан, Антон Тагіров та його тезка з Василькова. Комарі спробували нам надокучати та засіб від комарів залишив їх без вечері. Коли вечеря була готова Руслан розбудив Юлю і ми всі смачно попоїли. Добре було так відпочивати під яскравими зірками, що губилися, ніби заплуталися, серед високих сосен. Габі трохи гавкала в сторону лісу і я перевірив чи там хто, але виявилось, що вона лише вирішила поспілкуватися з тутешньою собачою братією. Мирно текла бесіда біля вогнища, аж поки всі втомилися й пішли спочивати у свої намети. Обсудивши враження цього дня та організацію майбутніх походів пішов спати й Руслан. А я ще трішки поспостерігавши за полум'ям вогнища і тільки тоді пішов спати.
На слідуючий день усі потроху прокидалися тому, що знали увесь маршрут, та ще й значний шматок його, вже пройдений і тільки Антон з Василькова звично прокинувся раніше всіх. Коли усі прокидалися він вже встиг й перекусити й зібрати намета. Я також прокинувся раніше й вирішив погуляти по лісу який вже добре знав. Коли ось так блукаєш по лісу можна знайти багато цікавих речей. Цього разу я знайшов невеличку смотрову вежу, що певно змайстрували дітлахи з соснових брусків. Також мені зустрілася бабуся що випасала корів, потім мужика на квадроциклі. Так обійшовши навколо стоянки я повернувся. 



І коли усі прокинулись ми разом поснідали та вирушили на неповторний Лютіжський пляж з чистою водою, довгим мілководдям й досить високими хвилями, як для водосховища в звичайну вітряну погоду. Після пляжу ми повернулися до центру села де й закінчився наш маршрут. "Загадковим згадувалися Козаровичі, а Лютіж не перестає нас дивувати" - такі думки були у мене коли я сидів у дома, попивав холодний квас і згадував другий літній похід сезону 2012 "Козаровичі - Лютіж".
Переглядів: 1672 | Додав: MrDibr | Теги: Козаровичі, Лютіж | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Випадкова стаття
[Ч]
Происхождение фамилии Челбердиров
[Київська]
Походження назви села Осещинна
[Л]
Походження прізвища Леоха
Наше опитування
Що вас більше цікавить на сайті?
Всього відповідей: 2394
А у цей час у світ
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Мапа відвідувачів
Internet Map Яндекс.Метрика