Водні походи 2012 року о. Великий та острів Сваром'є (Хмільний) - 5 Січня 2013 - Записник дослідника - Легенди Укаїни

Субота, 10.12.2016, 14:39Вітаю Вас Гість





Записник дослідника

Головна » 2013 » Січень » 5 » Водні походи 2012 року о. Великий та острів Сваром'є (Хмільний)
21:24
Водні походи 2012 року о. Великий та острів Сваром'є (Хмільний)
Водні походи 2012

Отже придбавши гумового човна з 4-ма веслами на 4 персони, я найменував його "Прудка чайка" й намітив дві перші цілі - острів Великий на Дніпрі неподалік Вишгорода та острів Сваром'є у Київському морі, що між Вишгородом та Лебедівкою, неподалік півострова Гористе.

Першою ціллю був острів Великий

28.07.12 

Ось і настав день який я так довго чекав - мій день народження й організація першого водного походу. Забігаючи на перед можна сказати, що говірка "перший млинець - комом" досить підходить до нашого походу, та все одно як невдачі так і радісні, веселі пригоди чекали на нас.



Неділю назад після того, як я придбав човен я вирішив його опробувати й тоді все вийшло досить вдало. Лише декілька зауважень я записав в бортовий журнал - "взяти спеціальні перчатки та сонцезахисні окуляри, придбати додаткові 2 весла" ось і все. Але тоді я не врахував те, що човен ми перевіряли з 8 до 10 години вечора, а вирушати у похід ми мали з 10 до 2 години дня.

Уранці мені урвався терпець і я ще о 9:00 вирушив на місце збору, щоб як слід підготуватися. Зібравши речі й визвавши таксі до Чайки, мій брат Олексій, Олександр та я прибули у місце збору й почали збирати човен й тут трапилась перша невдача. Із 3 секторів човна 2-ий не витримав тиску повітря, що почало розширюватись у спеку, й з'явилася дірка. Не гаючи часу я поспішив до дому, щоб взяти забутий вдома ремонтний набір. Коли я повернуся ми витратили увесь час на ремонт човна й коли закінчили прибули гості на мій день народження та попутно члени екіпажу "Прудкої чайки"- Антон, Юлія та Руслан. На жаль ремонт під літньою спекою, як і попереджав мене батько, не приніс бажаних результатів, але пам'ятаючи скільки часу було затрачено на підготовку експедицію відступати було нікуди. Тому домовившись та вирішивши хто й коли буде йти, ми спустили човен на воду. В першу групу входили - я, мій брат Олексій, Олександр, Юля та її собачка Габі. Ми доволі швидко добралися до Вишгородського півострова Коси й зробивши невеликий перепочинок, тоді як мій брат та Олександр допомогли переправитися Антону та Руслану. Далі в тій же групі ми вирушили до острова Великого.



Острів «Великий» - найпопулярніше і найбільш відвідуване місце відпочинку на теплоходах, моторних і невеликих парусних яхтах.
З висоти пташиного польоту о.Великій нагадує лагуну у формі півмісяця або знаку з тихою заплавою всередині острова.

О.Великій розташований у межах міста під Вишгородом не доходячи кілька кілометрів до шлюзу Київського водосховища. Фактично він знаходиться між містом Вишгородом та Осещенськими дачами. Клімат тут - пустельний з піщаними пляжами та крутими берегами із західної сторони, та лісо-степовий з густими сосновими рощами та рівними, заболоченими берегами із східної сторони, та в центральній його частині.

Це сама мальовнича місцевість з чудовими пляжами, чистим річковим піском, різноманітними полянами, сосновим лісом, прекрасними піщаними берегами.
На острові розташована також обладнана територія для святкувань.

Цікаво, що у острова досить древня історія. Вперше острів згадується в 1103 році "Під Вишгородом на острові в своєму лагері помирає князь Святополк (Михайло в хрещенні). І привезли тіло до Києва, до Михайлівського Золотоверхого собору, який він будував. Тут його й поховали. Його жінка Варвара запам'яталась неймовірною щедрість, бо після смерті чоловіка половину його багатств та скарбів віддала церкві та бідним." Отже тоді тут була застава - воєнний лагер для контролю суден, що плавали у цій частині Дніпра.

Друга згадка 1146 року дає підстави припускати, що на ньому ще залишились руїни давньоруського палацу "Із-за хвороби Всеволод Ольгович мусить припинити війну, він зупиняється на острові неподалік Вишгорода, де є палац та прислуга. Він зве до себе Давидовичів, Ізяслава Мстиславовича та друзів з Києва, щоб сказати останню волю - присягнути його брату Ігорю у вірності. Його поховали в церкві Бориса та Гліба. Приїхавши у Вишгород Ігор отримав присягу місцевих жителів."
Ці згадки взяті з літописів та як завжди не всі історики вважають, що цей острів саме Великий, адже назва його не згадана, лише "Острів неподалік Вишгорода". На мою думку гіднішого кандидата, чим острів Великий, на роль таємничого острова годі й шукати.



І ось ми припливли. Льоха та Саня відправились за іншими, а ми з Юлею та собачкою Габі залишились. Вигрузивши речі я пішов у розвідку, але допустився помилки не одягнувши взуття. Пісок був настільки гарячим, що здавалося йдеш по розпеченому вугіллі. Тому я повернуся й скупавшись в Дніпрі надягнув кросівки й пішов у розвідку на північ. Я бачив багато гарних чудово розташованих стоянок та на жаль всі вони були зайнятті, люди практично сиділи однин на одному. Тоді я повернувся й пройшов ще трохи на південь - ситуація була майже такою самою, і тільки одне місце було вільне. Причиною того що невеличкий сосновий оазис серед білосніжних пісків ніхто не зайняв була жахлива загаженість. Там була розкидана велика кількість пляшок з під пива, вина, горілки, коняку, гора сигаретних недопалків, целофанових пакетиків, й іншого сміття. Коли ми з Юлею прийшли на місце то завзято взялися за очистку території і вже через 20 хвилин місце преобразилося - то вже була зовсім інша, підходяща під стоянку місцина. 



Трохи пізніше припливли Саня, Льоха, Руслан та Антон й разом ми вже поставили палатки, натягнули тент, назбирали палива для вогнища. Пора було вже й відпочити - скуштувати мартіні. Пізніше ми пограли у футбол, благо тут була чудова піщаний майданчик. Після гри ми взялися за приготування ухи. Я по власному рецепту додав 100 г. текіли й вкинув палаючу головешку. Уха вийшла просто чудова й куряча грудинка пішла як то кажуть "на ура". Все це ми зїли добряче запиваючи текілою під різноманітні тости. Тим часом звечоріло й скупавшись ще раз ми розійшлися по палаткам.


Зранку було спекотно й в першу чергу й пішов скупатися. І чи у вечорі текіли було забагато чи я "переборщив" із сіллю та почував я себе не досить добре. Та дякувати друзям вони взяли у свої руки згортання табору та переправку на велику землю. 



Повертаючись нас сильно знесло течією Дніпра й замість коси ми причалили до Водогінної забороненої зони рясно усипаної великим камінням. Чудовим було те, що каміння на березі повністю закривала тінь від велетенських тополей. В цій тіні поки я та Юля чекали на друзів із другого запиву мені стало значно краще й коли усі повернулися поплутавши по території водогону ми знайшли лаз в стіні й вибрались до вїзду у місто Вишгород. Тут я попрощався з Русланом, Юлею та Антонам а разом із Сашою та братом замовив таксі та благополучно повернувся до дому.


Важким видався перший похід та як то кажуть "перший блін комом", не буду опускати руки із-за першої невдалої спроби й як тільки випаде можливість обов'язково схожу в другий водний похід.


Другий водний Похід на острів Сваром'є (Хмільний) 
15-16 вересня 2012 року

Зробивший закупку провізії ми з Русланом викликали таксі, що швидко домчало нас до тієї частини парапету Київського моря де легше за все було б переправитись на острів Сваром'є. Назву Сваром'є та Хмільний я буду використовувати далі по тексту, тому що саме ці мені більш за все до вподоби, хоча у острова є й інші народні назви - Піщаний, острів чаєк, Косий. Острів був створений штучно, так як спочатку це був пагорб неподалік села Сваром'є. При будівництві Київського водосховища, або як його називають у простонародді, Київського моря село було затоплене, а пагорб став островом.



Отже накачавши човен ми почали спускати його на воду. Можна було б довго розповідати, як важко було спустити човен по слизькій плиті, як я з Русланом ледве не скупалися в одязі, та опустимо ці деталі, а напишу я лише що з горем пополам ми закинули рюкзаки до човна й погребли до острова. Відстань була невелика всього 500 метрів, тому вже за півгодини ми підпливали до затишної бухти серед комишу, до чистісінького пляжу. То було дійсно казкове місце, яке перевершило всі мої очікування. 



 

Та частина острова до якої ми причалили складалась з піщаного пляжу та обустроїної під стоянку полянки, далі була полянка побільше з місцем під багаття, намет. Тут був змайстрований зручний столик з лавками, з одного боку полянка була захищена високими деревами, з іншої піщаним пагорбом - "дюною" в два людських роста, тут також був натягнутий мотузок на який дуже зручно було обперти наш човен. В районі полянки росло багато комишу, сосен, берез, осик і що саме цікаве - хмелю.



Оскільки у острова багато неофіційних назв, а про офіційні я інформації не знайшов, ми з Русланом вирішили надати йому ще одну назву, вважаючи що "одною більше, одною менше", а нам приємно. І ось я торжествено підняв весло і продекларував назву, що придумав мій товариш Руслан - "Від імені клубу мандрівників Золота гільдія нарікаємо цей острів - Островом Хмільним!".



Спочатку ми хотіли розкласти табір і йти дослідити острів та неймовірної краси піщаний пагорб, який ми встигли прозвати "дюною", вабив можливістю оглянути все навкруги.

Отже взявши із собою фотоапарат, монокль та по пляшці холодного пива ми піднялися на його верхівку та присівши на карематі, ще довго милувалися неймовірної краси морськими пейзажами. Погода стояла сонячна, трохи дув легкий вітерець, а на горизонті де води Київського моря зливалися з блакитним небом, плавали маленькі хмаринки. 

Коли я з Русланом відпочили духом та тілом ми вирушили на огляд острову. Із полянки, що ми вже так облюбували, в глиб острова, що загалом складався із непрохідних хащів, кущів та невеликих деревців, вели дві доріжки-лази по одній із яких ми вийшли на Північний пляж з якого було добре видно крюковидний північно-східний край острова та правобережну частину Київського моря. 




На береговій лінії виднілися Вишгород, пагорби Межигір'я, Нові та Старі Петрівці, Лютіж. Тут також під стоянку була більш-менш підходяща полянка, та вона не йшла ні в яке зрівняння з полянкою поблизу "Дюни" та бухти "Берізки", як ми назвали місце куди причалили.



Пройшовши північний пляж, що простягався приблизно на 50 метрів ми знову зайшли в хащі. По тропі-лазу ми вийшли на західний мис острову з невеличким піщаним пляжом та тоненькою бухтою серед густих заростей комиша. 



В далечі на горизонті виднілися висотні будинки Києва та Вишгорода, Київської ГЕС та ГАЕС. Пора було вертатися й Руслан вирушив по північною тропою-лазом, а я вирішивши оглянути якомога більше й рушив менш зручною південною тропою-лазом. Дорогою мені трапилося дерево з невідомими мені червоними ягодами та декілька ну зовсім малесеньких полянок. 



Полянки були настільки маленькими, що на них ледве вистачило б місця щоб розвести багаття, що вже й говорити про встановлення намета. Так потроху ми повернулися до "Березової бухти" й вирішили, що острів потрібно обійти повністю тому ми одразу піднялися на "Дюну" й вирушили до кручковидного північно-східного мису. 



Рухаючись на північ по вершині піщаного пагорба ліворуч все низом стелився густий комиш, праворуч же тягнулася піщана круча серед якої можна було побачити старий чорний пень. Мабуть раніше тут росло велике дерево та з часом обдуте холодними північними вітрами воно засохло й відвідувачі острову вирішили пустити його деревину на багаття. До кінця кручковидного мису піщаний пагорб поволі спускався до води. Тут ми й закінчили обстеження острову.


Повернувшись до Березової бухти ми поставили табір: натягнули тент, встановили намет. Настав час розвести багаття. Знайомий Руслана розповідав, що на острові дуже велика проблема з паливом для багаття, тому додатково ми докупили дрова, та як виявилося дарма. Через 15 хвилин ми назбирали палива на 4-5 годин горіння середнього вогнища, тому проблема з вогнем була майже одразу вирішена. Коли я черговий раз йшов за гіллям, то натрапив на те, що змусило мене не повірити своїм очам. На затишній полянці я натрапив на цілу плантацію печериць. Великі, зрілі вони були зовсім не червивими. Коли я назбирав їх з 1-2 кг. та показав Руслану, він виказав своє занепокоєння тим що вони можуть виявитись отруйним. 



Я пояснив товаришу, що в дитинстві дуже часто збирав печериці, тому впевнений що вони їстівні та дуже смачні. Звісно ми додали їх до ряду страв на вечерю й почали готовку. На вогнищі ми розігріли рис з яловичиною та нарізали овочів. І якщо готували все ми на столику то вечеряти довелося під тентом через несподівано накотившу бурю. Почалася гроза, пішов сильний дощ, та мабуть тому наше портативне радіо перестало ловити FM хвилі. Через те час від часу нам доводилося слухати Китай, Індію та арабські країни. Так попиваючи бальзамчик, за філософськими розмовами прийшов час йти до сну.



Дивно але ранок був сонячним й від учорашньої грози залишилась тільки мокра земля та біло-сизі хмаринки, що плавали по небу. Все ж дрова трішки намокли, тому трохи повозившись мені вдалося розвести багаття й ми з Русланом змогли випити по чашці запашної ранкової кави. Настрій був прекрасним й ми неспішно поснідали залишками припасів, що завбачливо залишили звечора.



Щоб попрощатись з островом ми взбігли на "дюну" й знову окинули взором це чудне місце. Над нами пролетіла зграя чайок, в цьому я побачив знак того, що пора повертатися на наш човен "Прудка чайка" й вирушати на материк. Зібравши речі ми підкачали човен й без проблем відчалили від острова Хмільного. Мені навіть не потрібно було гребти, чималі хвилі Київського моря несли нас до слизького парапету, що тягнувся від Вишгорода до поворота на Лебедівку й далі на північ. Згадуючи як тяжко нам було спускатися на воду, ми боязко гадали "як же нам тепер піднятися по цим слизьким плитам самим, та ще й витягнути човна з туристичними рюкзаками?". А поки ми міркували настав час діяти і я зістрибнув у воду на похилу, слизьку плиту демені було майже по пояс. Звісно ж тримаючи човен я почав зіскользувати на глибину, тому човна довелося відпустити, зате досить швидко мені поталанило вибратися на не слизьку частину плити. А поки я вибирався із води Руслан вирівняв човна підплив до мене, й коли мені вдалося непогано зафіксуватися він зіскочив у воду. Таким чином по черзі мені вдалося витягнути спочатку "Прудку чайку" а потім й Руслана. Все відбулося дуже швидко за якихось 3-5 хвилин й задоволені такою швидкою та вдалою швартовкою ми вирішилипосидвти на теплих, нагрітих сонцем плитах й ще раз поглянути на самий південний острів Київського моря. 



Далі ми не поспішаючи склали човна та визвали вже знайомого нам таксиста, що повіз нас до Вишгорода. Незабаром він приїхав, а оскільки ми їхали уздовж парапету, то у нас була можливість ще довго насолоджуватись широким розливом акваторії Київського моря та невеличким островом Хмільним.
Переглядів: 1051 | Додав: MrDibr | Теги: острів Хмільний, острів Великий, острів Сваром'є, острів біля Вишгороду | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 1
1  
Хочу лета!

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Випадкова стаття
[Х]
Походження прізвища Хромейко
[С]
Походження прізвища Стефанишин
[Містичні легенди]
Образ українського козака-віщуна Мусія Вернигори о...
Наше опитування
Що вас більше цікавить на сайті?
Всього відповідей: 2394
А у цей час у світ
Статистика

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0
Мапа відвідувачів
Internet Map Яндекс.Метрика