Четвер, 25.05.2017, 20:11Вітаю Вас Гість





Каталог статей

Головна » Статті » Легенди України » Історії

Легенда про вогонь і воду
Колись спорив вогонь з водою, хто сильніший? То, що підніме вогонь полум'я, то вода й заллє; де покажеться вогонь, то вода і лине на нього. Вогонь бачить, що не подужає, та й утік в камінь — там уже йому нічого вода не зробить.
    Нема в світі мудрішого й хитрішого, як вогонь: він все чисто переробить. Потоне чоловік, то хоть тіло витягнеш; а вже як згорить, то хіба попелецю згребеш в купку, та й то — вітер дуне, то й розлетиться.




З ВОДИ ТА ВОГНЮ

постало синьо-жовте дерево світу наших пращурів

Магічні священнодійства древніх релігій обертають ся навколо оспівування та відтворення найважливішого, найсакральнішого моменту світобудови — великого початку... Таїна народження всесвіту гостро хвилює людську душу і зараз. Точні терміни і знаки сучасної науки та химерні поетичні образи давніх... Як дивно вони перегукуються!

Фізики кажуть: на початку був великий вибух. Світове дерево-квітка,— співають колядники. А якщо зазняти на плівку процес зростання дерева чи розцвіту квітки і зробити прискорений показ? Ми побачимо... вибух! Та це ще не все. У всесвіті спочатку був лише один найпростіший елемент — водень. Важчі елементи утворювалися на наступних стадіях ядерного синтезу, який може протікати лише за дуже високої температури. Така ж термоядерна реакція синтезу гелію з тяжких ізотопів водню дейтерію і тритію відбувається нині в надрах зірок, Сонця.

Водень, висока температура, творення всіх елементів... Та це ж зовсім як у "Рігведі"! 






Водяна безодня, жар, творення: 
Буття і небуття тоді не було — 
Повітря не було і неба над ним... 
Вода тоді була — глибока безодня?.. 
Зародок один від сили жару 
народився...

Так, фізикові "Рігведа" не здається казкою без глузду. Ця скарбниця священних гімнів була створена на землі України і перенесена племенами давніх індоєвропейців-аріїв (оріїв, орачів.-Ред.) на терен Індії ще у 3—2 тис. до н.е. Там вона успішно прищепилася й збереглася аж до наших днів. Тому і на індійському субконтиненті, й у сучасній Україні досі співають близькі за змістом і мовою магічні обрядові пісні глибоко давнього арійського походження.

Крізь тисячоліття пронесли нащадки давніх аріїв гімни світотворчим началам світобудови: воді та вогню, їх матері (українській Ладі, індійському Вішну), дереву-квітці (іван-та-мар"ї, лотосу) та вогняному птаху (голубові, лебедю-Брахмі), який поринув з дерева у воду моря. Він зродив яйце-писанку, землю, небо і все суще.

Головні світотворчі начала — вода і вогонь, що з'єдналися. Це засвідчують українські обряди коляди, щедрого вечора та Купали. "У карпатських Русинів єсть преданія, що царь-огонь вмісті с царицею-водою світ создали... Славяне признавали єдиного Бога Вседержителя, творца и отца творення, который своєю премудрою всетворною любовью — Ладою — создал первоначальное бытіе. Тое бытіе заключало в себі противуположность мужеской и женской природи: первая выразилась світом, духом, вторая — матерією, водною жидкостью: через гармоническое соединеніе тіх существ образовалось невидимое и видимое" .

У Купальських піснях часто зустрічаємо персоніфікованих воду і вогонь під іменами Марія та Іван. Про те, що це не просто хлопець і дівчина, говорить зміст однієї з магічних пісень:

Коло води-моря ходили дівочки, 
Коло Мариночки. 
Купала! 
Гратиме сонечко На Івана!

Тут пряме ототожнення: море — Мариночка, Іван — сонце. Вогонь і вода, Іванко і Мариночка єднаються. Ось зміст однієї з найпоширеніших балад про вогонь і воду, що стали квіткою: хлопець і дівчина покохалися і побралися. Та коли дізналися, що вони брат і сестра, то перетворилися у квітку іван-та-мар"я. її звуть також братик-і-сестричка, сирітки. Вона цвіте синьо-жовто.

Синій цвіт — то вона (вода). Жовтий цвіт — то він (вогонь):

Та бодай мати пропала, 
Сестру з братом вінчала. 
*** 
Ходімо, сестро, ярами — 
Розсіємось цвітами 
Ой ти будеш синій цвіт, 
А я буду жовтий цвіт. 
*** 
Будуть дівки квіти рвать, 
Брата й сестру споминать: 
Оце ж тая травиця, 
Що брат рідний і сестриця.

Єднання води з вогнем змальовується у багатьох купальських піснях: "Купався Іван, та в воду упав". Результат цього єднання — блакитно-жовта квітка. Або, як тут, — три квітки: блакитні барвінок і васильочок та любисточок, що має світло-жовті квіти:

Та не грай конем та понад морем, 
Іване-Івашечку! 
Бо як піймаєм, то зарубаєм. 
*** 
Йване, Йвашечку, та не переходь 
доріженьки. 
Купала на Йвана! 
Купався Йван, 
Та в воду упав! 
Посічу тебе на капустоньку, 
Та посію тебе в трьох городцях. 
Та вроди. Боже, троє зіллячок: 
Перве зіллячко — барвіночок, 
Друге зіллячко — любисточок, 
Третє зіллячко — васильочок.





У колядках квітка, про яку чуємо в купальських піснях, бачимо вишитою на рушниках і намальованою на печах, часто називається деревом. Світове дерево —цей образ — головна, а в деяких національних традиціях навіть єдина тема мистецтва до початку буддійського та християнського етапів його розвитку" (2). Колядки, присвячені світовому дереву, найдавніші. їх співають принаймні 5—6 тис. років:

Ой як се було на початку світа, 
Не було тоді ні неба, ні землі, 
Тільки-но було синєє море. 
*** 
Не було нічого, їдна водонька. 
На той водоньці їдне деревенько. 
На тім деревеньку шовкове гніздо. 
А в тім гніздечку три голубоньки.

На дереві — птах, або 2—3 птахи у гніздечку. Згідно з давньоіндійськими уявленнями, возсідаючи на лотосі — уособленні світотворчої сили природи, багатоголовий Брахма, який звався також Калаханса (Лебідь у часі), творив світи. Українські голуби теж "радоньку радять, як світ сновати". Вирішують, що треба пірнути у море.

Три голубочки раду радили: 
Як би ми, браття, світ поставили. 
*** 
Та спустімося на дно до моря. 
Та дістанемо золотий камінь, 
Золотий камінь посіємо ми. 
Та нам ся стане ясне небонько... 
Світле сонінько, ясен місячик... 
Ясна зірниця, дрібні звіздочки. 
*** 
Єден голуб каже: - Я сі пушу в море. 
Другий голуб каже.-Винесу пісочку. 
Третій голуб каже: - Я єго розсію, 
Я єго розсію на штири часточки: 
Перша часточка — світаннячко 
раннє, 
Друга часточка — сонце 
праведненьке. 
Третя часточка —ясен місяченько, 
Четверта часточка — дробен дощик сіє.

Нерідко в українських магічних піснях птах і вогонь ототожнюються (згадаємо жар-птицю). К.Сосенко писав: "Одна колядка співає про три іскри з горючої містичної трійці, які падучи визвали вибух водного елементу і в сполуці з ним дали світотворчу силу". Є колядки такого змісту: горіло дерево, впала горюча трійця, три моря стало. Або: святий Петро запалив іскри з очей — зробив Різдво.

Пірнання вогню (як птаха) у воду — означає поєднання світотворчих начал, початок творення. У інших народів птах-творець також має вогняні відзнаки.

За переказами південноамериканських індійців з групи атабасків на почині світу була лише вода і не було тоді живого єства, крім одного всемогутнього птаха, якого очі—вогні, погляди—блискавки, а крила громом були. Він занурився у воду, і тоді піднеслася земля, а на землі з'явилися за наказом птаха тварини. Наші предки мали багаті космогонічні уявлення і давню традицію поклоніння світотворчим началам, зокрема в образі вогняного птаха. При запровадженні чужої релігії вони сприйняли ті поняття і назви, які здалися їм близькими.

Як зазначав О.О.Потебня, "з нового особливо легко запозичується те, що споріднене з відомим. Таким чином, плідність Біблійних сказань... може пояснюватися не лише тим, що вони самі собою здатні були справити сильне враження, але й тим, що вони застали інші, подібні сказання, почасти місцеві, почасти запозичені з інших джерел" .

Вогняного голуба-творця українці ототожнили з Біблійним Духом Божим. І не без підстав. Дух Божий, згідно з Біблією, зачав Ісуса і злинув на нього над водами Йордану під час хрещення "у тілесному вигляді, як голуб" (Лук. 3,22). До початку творення "Дух Божий носився над водою" (Бут. 1,1) — як птах. Староєврейське дієслово, яке передали словом "носився", прикладається також і до квочки, що висиджує пташенят у кублі. Словосполучення "Дух Божий" (Руах Елохім) походить із давнього семітичного кореня і є спорідненим, зокрема, з арабським "рух", від якого утворилося ім’я величезного птаха Рух (С.Аверинцев).

Так само слова книги Буття "Дух Божий носився над водою" коментував і один з отців Церкви IV віку Василь Кесарійський, який писав так: "Дух зігрівав і оживотворював водне єство, готуючи його до народження живих тварей, подібно до того, як птах висиджує яйця, передаючи їм через це певну живлющу силу" (IV ст.).

Як і український голуб, біблійний Дух Божий, крім "пташиних" атрибутів, мав також "вогняні". Він зійшов на апостолів, мов "язики поділені, немовби вогняні". Про вогонь і воду як атрибути Бога згадується і в іншому місці Біблії: "Ось імення Господнє приходить здалека, язик же його, як жерущий вогонь, його ж дух, як поток заливний" (Книга пророка Ісаї.30.27-28 27-28).

Як бачимо, тлумачення Біблії українцями має космогонічний ґрунт. Між тим у самій Біблії космогонії присвячено всього кілька рядків. У всіх космогонічних піснях та переказах зустрічаємо ВОГОНЬ та ВОДУ, часто під різними поетичними іменами: вогонь—Іван— птах, вода—Марія—море.

Світотворчі начала виступали також і під такими іменами: Леля (Дана) — втілена вода, богиня води та її брат-близнюк Полель — втілений вогонь, бог вогню. У Лелі і Полеля була божественна мати, яка народила основні першопочатки світобудови, була втіленням двох першоджерел всесвіту — води і вогню в єдиній особі, — Лада. Вона зображується з яблуком у руці. За Я. Головацьким: "Яблуко в руці представляло ту же ідею, що яйцо Латоны (в римской мифологіи) или яйце, начало всіх вещей, которое почиталось індійцами".

"Цілком ймовірно, що в первісні часи ім’я богині Лади звучало дещо інакше. В умовах мовної спільності предків слов’ян з індо¬іранськими племенами, коли слова були односкладовими, ім’я Лада звучало, можливо, як Рада (Ра+Да) і означало "Сонце-Вода". Цей висновок підтверджують праці багатьох дослідників. Так, академік І.Г. Підоплічко пише: "У давнину була досить поширена заміна у вимові р на л... Лада і боги-близнюки Леля (Дана) і Полель були запозичені еллінами зі Скіфії і носили ті ж дещо видозмінені імена: Латона, Дана і Аполлон".

Культ матері богів Лади за часів християнства поєднався у свідомості людей із культом Діви Марії:

Щедрий вечір всім нам, щаслива година 
Породила Діва Предвічного Сина! 
Ладо, Ладо, Ладо, 
Все на світі радо! 
Щедрий вечір на землі!

Це й не дивно: Марія теж мати. Мати Божа. її культ також тісно пов’язаний із квіткою: 

Народився з чистої Діви 
Мира спаситель, Бог необнятний... 
Уже ся то сповнило, 
Що у пророка було: 
Галузка Аронова зацвіла, 
Цвіток з себе пустила 
І овоч зродила.

Це переспів того місця з Старого заповіту, де сказано: "І сталося назавтра, і ввійшов Мойсей до скинії заповіту, аж ось зацвіла Ааронова палиця.., і пустила пуп’янки, і зацвіла квіткою, і випустила дозрілі мигдалі". Ааронова палиця розквітла саме у скинії заповіту, з приводу якої "Господь промовляв до Мойсея й до Аарона, говорячи: "... Оце служба Кегатових синів у скинії заповіту: (носити) Святеє Святих... А на золотий жертовник розкладуть блакитну шату". Жовте і блакитне—кольори води і вогню. Тож для українця природно, що там розцвітає квітка. Саме та квітка, з якої вилітає птах, творящий світ.

Про це й співаємо в колядках: 

Над Марією рожа процвіла, 
А з тої рожі вилетів пташок. 
Не є то пташок, то Божая сила, 
Що по всьому світі 
Людей розмножила…. 
*** 
Над Марією рожа процвітає 
А з рожі та велетів птах, 
Та полетів птах понад небеса, 
Усі небеса розтворилися, 
Усі святі поклонилися. 
А це ж не птах, це син божий, 
Це син божий людей намножив.

Отже, з Діви-Марії виростає квітка рожа, а з неї вилітає птах — Дух Святий, який народжує всесвіт. Символом зародку всесвіту є українська весняна писанка. Тому вона містить стилізовані зображення світового дерева, богині-праматері, птахів тощо.

Усе це дуже нагадує "індійського" Вішну, з пупка якого (в цій області згідно з "Аюрведою" знаходяться стихії вогню і води) виростає лотос. В лотосі й сидить Брахма-лебідь. Він творить всесвіт із золотого яйця, яке пливе у первинних водах, розділяючи його силою духу на 2 половини: небо і землю.

Світотворчі начала знаходять своє відображення на Землі. Але тут, як у будь-якому відображенні, все навпаки. Світове дерево — догори корінням: "Угорі коріння, знизу гілки, це — вічна смоківниця" ("Атхарваведа"). До творення жіноче начало має блакитний колір (вода), а чоловіче— жовтий (вогонь). Після творення жіноче начало стає жовтим (земля), а чоловіче— блакитним (небо).

Про це співаємо в колядках: 

А як то було з початку світа, 
Не було тоді неба, ні землі. 
А лишень було синєє море. 
А на тім морі ой два дубочки, 
А на тих дубоньках два голубоньки 
*** 
Стали радити, як світ сотворити. 
Спустімося в море до самого дна, 
Виберімо собі синій каменец, 
Синій каменец, синє небо, 
Виберімо собі жовтий каменец, 
Жовтий каменец, жовтая земля.

Ось так творився синьо-жовто світ наших пращурів.
Наш світ. 

Радуйся! Ой радуйся, 
Земле, Світ Божий 
Народився! 



Категорія: Історії | Додав: MrDibr (15.06.2011) | Автор: Володимир Діброва
Переглядів: 11252 | Теги: Ківш, Велика Медведиця, сузіря | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Категорії розділу
Містичні легенди [12]
Легендарні українці [4]
Артефакти [11]
Історії [37]
Пошук
Випадкова стаття
[Містичні легенди]
Легенда про українського змія - дракона
[Волинська]
Походження назви міста Луцьк
[Історії]
Украина — Польша: общность судьбы
Наше опитування
Що вас більше цікавить на сайті?
Всього відповідей: 2506
А у цей час у світ
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Мапа відвідувачів
Internet Map Яндекс.Метрика