Однією із найгарніших панянок міста Лева наприкінці XVI століття була Ганна Вовчківна. Багатьом кавалером судилося отримати відмову від гордої панянки і тільки двоє - Павло Оленик та італієць із Флоренції Урбан Убальдіні могли сподіватися на прихильність. Ось тільки вибрати одного з поміж двох кавалерів вона не могла. Й продовжувала Ганнуся тепло посміхатися їм обом.
Ніхто не знає скільки б ще продовжувалось змагання за серце молодої дівчини, якби не подія, що сталася на весіллі подруги Вовчківни - Ганни Луцької. Обоє кавалерів були серед запрошених. І ось під час чергового танцю славнозвісні кавалери запросили Ганна одночасно...
Ганнуся могла б і відмовити їм обом, та зрештою вибрала, та й подала руку смаглявому флорентійцю.
Павло не був ані поляком, ані французом. Був він місцевим українським шляхтичем, але високо цінував свій гонор. І впиріщив смачного ляпаса по обличчю Урбана. Музика одразу ж зтихла, зупинилися пари. За неписаним правилом того часу це означало лише одне - дуель. Та сталося те чого не очікував ніхто. Італієць несподівано висмикнув кинджал і підло вдарив Павла в живіт. Хлопець впав безтями.
Помераючого Павла хутко понесли до садиби його батьків, а Урбан був змушений стати перед судом у Ратуші. У ті часи за вбивство карали лише стратою. Лавники-судді визнали флорентійця винним й втратив би голову, якби не жіноче голосіння біля Ратуші. Молоді панянки й поважні жінки так сильно плакали й благали милосердя, що радники почали ввагатися. Все ж проти закону не могли зарадити жіночі сльози, й радники знову вирішують стратити Урана.
Та в саму останню мить коли тяжка сокира була занесена над головою італійця прибув посильний зі звісткою про те, що Павло, перед смертю, пробачив Урбана та взяв всю вину на себе, а ще побажав їм сильного кохання та довгих літ.
Судді зняли звинувачення з Урбана, тим більше посилаючись на останню волю потерпілого.
Павло помер, а Убальдіні отримав руку багатої панянки, даючи початок славному у Львові роду, який завжди пам'ятав шляхетний вчинок українського шляхтича.