Четверта із сіми львівських легенд
Затонула церква
В сиву давнину, в місцевості Львову, що зветься Клепарів стояла невеличка церква. Коло храму росли липи, дуби та явори. Тричі в день дзвонили дзвони, запрошуючи люд з околиць. Та в 1695 році, в час коли орди татар напали на місто Лева, трапилося лихо. Світлого ранку в неділю, коли у храмі було чимало народу, татари увірвалися всередину. Злодії поневолювали молодих, грабували образи, церковне вбрання, хоругви та золото із скарбниці. Їх не могло зупинити - ні благання святих отців, ні гучний плач дітей, ні прокляття матерів. В той самий момент, коли татари оскверняли храм, увірвався неймовірний вихор, а заним шалений дощ. Небо потемніло, його почали розсікати блискавиці. Пролунав ще один грім і тоді святий храм зі всіма тими, хто був у ньому, почав провалюватися під землю. Стрімка булькотюча вода затопила підлогу й почала швидко набігати до самої стелі. Через деякий час на тому місці, де стояла церква, залишилося тільки каламутне озеро. Місцеві забобонно хрестилися проходячи біля озера, що тепер нарікли "Чорний діл". Час від часу з глибин озера можна було вчути тихе дитяче ридання та глухий дзвін.
І ось одного разу, в ніч на Івана Купала, попід озером прогулювався одинокий парубок та й угледів у місячному промінні мотузку, що лежала на воді. Що тоді за муха вкусила хлопця, він й сам не знає та вхопивши мотузку почав тягнути до себе. Потягне раз - та й чує плач немовлят, потягне другий - та й на слух ніби б'ють у дзвони. Потягнув він утретє й не повірив очам, з мутної води вже можна було побачити блиск золотого хреста та купола. Хлопчина зрозумів, що то та сумнозвісна церква, та лиш просив Бога дати йому наснаги подужати та й витягнути її. Обливаючись потом він почув перших півнів та незважав, хоча й сили покидали його. Він тягнув й тягнув коли навколо світало. Поглядом він шукав людей, що могли б допомогти йому, а з-під води все гучніше лунав церковний спів та розпачливий плач людей. Коли ж втретє закукурікали півні, шнур вирвався з його рук а церква пішла під воду. Зітхнувши хлопець перехрестився, та йдучи геть він ще довго чув як кричали знедолені та гуділи дзвони, від чого в його жилах стигла кров.
| 
