Легенда про щит нації
У ті стародавні часи, коли на полях битв писалося «Слово о полку Ігоревім», коли Святслав казав: «Іду на Ви», а Володимир Великий хрестив Русь, коли Олег прибивав свій щит «вратах Цареграда», а Європа знала не за спогадами, що таке лицарство почала зароджуватись ця легенда. В ті часи на стіні в будинку висіла не гвинтівка, а лицарський меч. Отже в часи доблесних лицарів Айвенго було прийнято захищатись за допомогою щита. На кожному лицарському щиті, від короля, князя, воєводи, гетьмана і простого лицаря був зображений герб благородного роду, а щит виставлявся над брамою фортеці в знак того, що це місце знаходиться під захистом справжнього хороброго і чесного воїна. Ще і зараз на стародавніх фортецях можна побачити картуш з гербами, тобто виготовлений з каменю щит, який говорив посв’яченим під чиїм захистом і чиєю власністю є це місце. Згодом ця традиція в українців, та і в інших народів, поширилась і на землі, а не тільки на споруди. Природно, що щит з гербом захисника православних християн поширився і на землі, де вони проживали. Бо ж треба було боронити народ від усяких нападників, від численних диких орд грабіжників і вбивць. Так українські міста і землі отримали свої історичні герби, тобто щити з зображенням герба української землі. І сна скількох землях проживали давні українці стільки гербів українських земель і було. І хоч землі були різні і в різних кінцях, хоч і герби земель інколи такі не схожі між собою, проте всі українські землі об’єднувались не тільки матеріальними речами, а й невидимими духовними скарбами — мораллю, культурою, мовою, вірою, ментальністю. Незважаючи на те, що українці і українські землі в різні часи знаходились навіть в різних державах, наприклад Угорському королівстві, Великому князівстві Литовському, Речі Посполитій та ін. процес творення нації і державності не припинявся ніколи. Отже українські люди і землі були завжди духовно об’єднані з доісторичних часів і це вам підтвердить навіть археолог початківець. Так історично склалось, що символом цієї єдності українців став герб — Тризуб Володимира Великого. Богдан Хмельницький і Військо Запорізьке спробували об’єднати історичні українські землі в одній державі яка звалась Гетьманат. Двадцять чотири українські роди воювали з поляками за свої права, незалежність і волю. Так виникла козацька держава, що зібрала під своїми знаменами український народ, українські православні землі. В ті часи, за лицарською традицією великий щит держави обов’язково містив малі щити всіх земель, які входили і складали по суті цю державу. Великий щит короля чи князя містив щити його родичів (родові герби), а великий щит держави герби земель. Так в українців виник перший великий щит державності (держави) на якому містились 23 герби українських земель. Звісно, що права і свободи українців не сподобались Російській імперії, яка робила все, щоб забути і приховати славу “свободного народу”. Лише Українська Народна Республіка змогла на короткий термін відродити українську державу і Михайло Грушевський додав до великого щита України плуга, як символ працелюбства і мирного характеру українців. Проте біда і чума не дрімала, а все намагалась упокорити і пригнобити “народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була”. Так в битві з фашистами, нацистами, рашиzтами і шовіністами постала сучасна українська держава і нація, а на великому щиті цієї держави з’явився і Малий щит держави із знаком Тризуба. Нумерологи і астрологи вважають, що з появою Малого герба України на великому щиті процес творення геральдичного символу нації завершився, оскільки композиція досягла сакрального числа — 25. На їх погляд це і є Щит нації та злука проти злюки, що дозволяє українцям боронитися від темряви і сил Зла. Важко буде всякій нечисті встояти проти блиску золотого, срібного чи мідного щита яким вправно прикривають країну ЗСУ. Особливо якщо його доповнює “залізний купол”, меч і himars. І немає в цьому нічого дивного, бо хто зі смертних міг би сказати, що мале і відносно невідоме наше давнє плем’я укрів десь там з Саксонії дасть ім’я цілій нації і нашій державі — Україна. Проти такого Божого промислу не може заперечити жодна наука. Так працює діалектика — “З миру по нитці, бідному Кольчуга”. Наше завдання — “зробити тіло, а Бог душу вставить”.
Великий соборний щит України це щит нації. Посил простий — є лицарі, є країна, то має бути і бойовий лицарський щит цієї нації і країни.
Великий соборний щит України це геральдичний щит на якому розміщені щити етнічних українських земель. На Великому соборному щиті України розміщені також малий щит України та малий щит УНР в розумінні Михайла Грушевського — всього 25 менших щитів, або щитків як їх прийнято називати в геральдиці.
Основною суттю Великого соборного щита України є споконвічна мрія українського народу, висловлена і втілена Євгеном Петрушевичем, ідея злуки українських земель.
Логіка і сила Великого соборного щита України в тому, що українці воюють не за територію, а захищають свою рідну землю, свій дім, свою родину, своїх дітей. І в цьому суть цього нашого етносу, що проходить червоною ниткою крізь віки — від Оттона до Макрона. Здавалось би, з точки зору геральдики, завдання просте і зрозуміле — зібрати всі щити до купи на одному великому щиті. Проте такий класичний маркер української ідентичності ніхто ще не зробив, тому першість залишаємо за собою, за українськими родами, що мають власні клейноди. Як кажуть філософи — історія вкотре вчить патріотів, а життя підтверджує, що без Щита і Меча ні нація, а ні держава обійтися і мирно та тихо існувати собі не може.
Новизна Великого соборного щита України, яка відрізняє/вирізняє його серед інших багато складових щитів, а саме щитів імперій та багато земельних держав, наприклад, румунських, німецьких, французьких, латвійських, англійських, іспанських і навіть Євросоюзу, полягає в тому, що 25 щитків розміщені не хаотично, чи по ранжиру, а у цілком визначеному, детермінованому порядку таким чином, що вони самі є частиною/утворюють інші геральдичні фігури, приміром, колона, стрічка, півмісяць, трипільська чаша, стовпи Гедеміна, тризуб тощо. Таким чином досягається ефект, що у Великому соборному щиті України етнічна родова державницька інформація українців знаходиться у закодованому багаторівневому вигляді так само як, скажімо, у таких народних сакральних речах як в українській вишивці, чи писанці. Таким чином у Великому соборному щиті України можна побачити/прочитати історію свого, згаданого в Писанії, народу та державності від сивої давнини, знайти відображення сучасності та зазирнути у майбутнє.
Спробуємо прочитати ці геральдичні написи на Великому соборному щиті України, наприклад, на художньо-емоційному рівні.
Бог створив Небо і Землю. На Небі він створив, спеціально для миролюбної нації українців, великий золотий Плуг. Цей плуг пройшовся широким родючим Полем і розділив його навпіл. Борозну, що простяглася з півночі на південь українських земель яка зроблена посеред поля, заповнила голуба Вода. Це символ великої ріки — Дніпра. На ріці погойдується красний/прекрасний човен. Це Півмісяць — люлька, колиска прадавнього народу. В човні встановлена висока щогла і ангели з крилами, тамга та тризуб символізують напнуті вітрила. Вздовж бортів човна висять бойові щити, що прикривають колиску від усяких напастей. Основним елементом сакрального човна українців все ж таки є Трипільська Чаша Достатку. Саме вона дає життєдайну земну силу для зображених духовних цінностей. Віра, духовність, мораль, культура пливуть у цьому човні-чайці разом з українцями по широкій ріці Буття. Стовпи Гедеміна символізують наступність державництва. Три колони здіймаються високо і підпирають Небо з Чумацьким шляхом на ному. З них, як і з Карпатських вершин, видно всі етнічні українські землі — від Сяну до Дону. Це символічні стовпи нації, на яких держиться весь український світопорядок. Стовпи Гедеміна, архангел, тризуб і тамга, козак з мушкетом суть символи і атрибути української державності і війська. У хитро сплетінні стародавніх щитів проглядається також шолом Святослава наповнений водою з Дону. Легко читається і прагнення до свободи у слові ВОЛЯ. Хтось бачить у ньому Спис Посейдона, хтось вила на які наштрикнулися воріженьки, хтось бомбу, але всі відчувають знаки Справедливості і Відплати. Стріла як у компасі, вказує на характерну для українців рису — цілеспрямованість. Проте тут знаходиться і символ найбільшої чесноти, що вирізняє українця з усіх етносів, народів і націй, бо немає на Землі людей, що мають більше Милосердя ніж українці. Без милосердя немає українця.
Щити мають ще одну притаманну їм особливість — звучати. Кожний щит звучить по своєму. Але новизною Великого соборного щита України є те, що в його звучанні ясно вчувається шум діброви і тихий шепіт степової ковили, цокання копит гербу Погоня і рев ставшого дибки карпатського ведмедя, малиновий передзвін церковних дзвонів і ритмічний стук бойових барабанів Запорізького війська, сурми козацької звитяги і свист стріли та удари блискавки і грому.
Новизною Великого соборного щита України є і більш повне в порівнянні з європейським відображення руху, динаміки. Здавалось би, одвічними праукраїнськими символами буття і руху мали би бути спіраль Всесвіту, сонце, коло (символ ЄС), коловорот, колесо Чумацького Воза, але сьогодення проявляється у більш швидкій динаміці. Не в розміреному, рівномірному русі, а в прискорені часу яке ми переживаємо. Утому шаленому темпі в якому сьогодні перебуває Україна. А це максимальна швидкість стріли перед ціллю, круте піке сокола, що атакує Звіра, що наносить нищівний удар по втіленню світового Зла. І в цьому сенсі це не що інше як бойовий щит нації і країни яка бореться.
Саме так виглядає в наш час модерний, але водночас і класичний, Великий соборний щит України в руках Матері-Вітчизни над столицею українців.
Таким чином, є етнічні українські землі. Вони мають свої власні герби, розміщені на щитах. Це факт і історія яку змінити не можемо і приймаємо як константу. Але ми можемо зібрати всі стародавні герби українських земель воєдино на Великому соборному щиті України і розмістити їх згідно правил геральдики і сучасного світосприйняття історичного моменту. Як співається у пісні — “У нашого намиста намистинок вдосталь”. Це не фаланга, не маніпула, не шахівниця, не каре і не клин, не коло і не півмісяць, не шатро і вернісаж, не “зю” і не матрьошка, а сьогоднішнє відображення історичного шляху української державності від святої рівноапостольної княгині Ольги і Володимира Великого до шостого Президента України.
Volodimirus de Vancza-Weryha-Wysoczański-Dmytrykowicz
|
