Українська легенда про Влада Дракулу
Що потрібно знати українцю, який вирушає в Румунію щоб відчути колорит Трансільванії і відвідати замок Влада Дракули. Звичайно, легенду про відомих україномовних слов’ян з Валахії, Семигороду і Молдавії — легенду про Влада Дракулу. Знати, з якого це дива “волохи” говорили, писали і молились давньоукраїнською мовою. Що в них такого, що поєднує їх з Україною та українцями. Отже, легенда яку не знають всі румуни.
З якого роду племені походить валаський князь і воєвода Влад III Басараб, також відомий як Влад Дра́кула (рум. Vlad Dracula) і Влад Це́пеш (рум. Vlad Țepeș) — князь (господар) Валахії в 1448, 1456—1462 і 1476. Сьогодні можна дати досить точну відповідь. Виявляється, Влад Дракула походить з Ród Dragów-Sasów na Węgrzech принаймі по материнській лінії, а отже є саксом або, якщо розшифрувати детальніше — стародавнім саксом слов’янського етнічного походження християнського віросповідання cхідного обряду, рідною мовою якого була староукраїнська. В цьому сенсі можна казати, що Влад Дракула має відношення до Укрів, слов'янського племені з Саксонії (див. Укри. Міф чи реальність? та Про походження Drag-Sas) і вже точно до українського сліду в Карпатах. Мати Влада Дракули була донькою молдавського Господаря і воєводи Олександра Доброго. Того самого, який остаточно приєднав до Молдавського князівства зі столицею в Сучаві (місто в сучасній Румунії) Буковину. Навіть з цього короткого речення видно, що Влад Дракула, хочеш цього чи ні, має відношення до історії Румунії, Молдавії, України. А ще до історії Угорського королівства і навіть німців. Наперед скажемо, що німців він “любив” не менше ніж турків. Але давайте розглянемо все по-порядку.
Повна, достовірна і правдива історія про Влада III Дракулу — першого румуна, румунського національного героя, з точки зору роду Drag-Sas ще не написана. Ще в цьому питанні не проставлені всі крапки над “і”. Дослідження його ДНК дуже здивувало вчених, спростувало багато наукових теорій та поставило питання, які потребують точної відповіді. Дуже багато матеріалів про герб Sas та родину збереглося в україно-румунських літописах та інших закордонних джерелах і вони ще чекають на розгляд та переосмислення фаховими спеціалістами. Тому тут лише побіжно згадуються і звертається увага на певні моменти у відомих фактах, і то далеко не всі, щоб лише означити напрямки подальших досліджень.
Як загальновідомо, лицарі гербу Sas прийшли в 1147 році з Саксонії (див. SAS на шляху в Угорщину) в Угорське королівство на запрошення короля Гези II з династії Арпадів і були поселені в Трансільванії для військового зміцнення східних кордонів Угорщини (див. Ród Dragów-Sasów na Węgrzech. Początek). Протягом наступних пів століття Drag-Sas облаштували міста і села за своїм своїм правом і стали відомими і впливовими воєводами Трансільванії і Мармарошу (див. Герб SAS в золотий вік Угорського королівства). За короля Андраша II герб Sas був узаконений юридично угорським законодавством (див. SAS і правові основи православних князівств Румунії і Молдови). При всіх політичних нюансах, які були пов'язані з мінливою і багато векторною, інколи суперечливою політикою угорських королів (мадяр) та діаметральними релігійними впливами, лицарі гербу Drag-Sas завжди були надійною опорою угорської королівської влади. У Драго-Сасів не стояло питання кого підтримувати, з ким і проти кого дружити, кому надавати збройну підтримку. Так було аж до часів останнього короля Угорщини і Хорватії (1290—1301) з династії Арпадів — Андраша III Вениціанця. З цього моменту королівська влада в Угорщині переходить від мадяр до німців, яких дуже добре знали Драго-Саси ще з тих часів, як проживали в Саксонії (див. Мій лицарський герб Драг-Сас). Тому подальшу історію роду Drag-Sas в Угорщині не можна повноцінно розглядати і об’єктивно зрозуміти, не враховуючи і не опираючись (за лаштунками), на цей суттєвий для розуміння історії роду момент.
Всі дослідники сходяться на тому, що пізвисько або придомок Дракул (рум. Dracul, тобто «диявол» або, за асоціацією, «дракон») передалось Владу III у спадок від його батька Влада II. Влад II був, як і Драгффі(Dragffy), лицарем ордену Дракона, який створили в 1408 році король Угорщини (а згодом імператор Священної Римської Імперії) Сигизмунд I Люксембурзький і королева Барбара за зразком угорського ордену Святого Георгія Побідоносця (Юрія). Хоч виявляється, що насправді пряме відношення до створення Ордену Дракона мають не німці, а південні слов’яни, наші лицарі руси/українці і хорвати, Вселенський Патріарх і Мануїл Палеолог (див. Герб Сас на вратах Цареграда). Але це інша, більш давня легенда, про що кажуть Дракони на гербі Драгффі. Отже, лицарі ордену носили медальйони і підвіски з зображенням згорнутого в кільце золотого дракона, і Влад II при посвячені в лицарі в 1431 році (тоді коли граф Ванчалух отримав грамоту від короля Ягело) також отримав з рук короля медальйон (орден) з драконом. Ставши господарем Валахії в 1436 році Влад II розмістив зображення дракона на золоті монети, які чеканив від свого імені і якими примусово замінював попередні угорські гроші, а також на особисту печатку і свій геральдичний щит, як і сім’я Dragffy, що стало причиною появи прізвиська, яке після успадкував Влад III. Треба сказати, що «диявол» не зовсім точний (штучно надуманий) переклад, так як “дияволом” Влад III був лише в очах своїх ворогів-мусульман, а насправді, як і всі православні сакси, набожним православним християнином. Він так не писався і не розумівся сучасниками, але таким його хотіли бачити німці в своїй злобі і хворобливій уяві - “дияволом во плоті”. До речі, важливий факт для розуміння природи влади у князівствах, у лютому 1438 року була узаконена Унія трьох націй (мадяри, сакси — вукри, секеі — нащадки гунів) зі спільного управління Трансільванією, що свідчить про тогочасні провідні і визначальні суспільні сили, які впливали на політику і економіку краю, а також сусідніх князівств Валахії та Молдови. З того часу, як Угорщиною почали правити королі не угорського етнічного походження, а німецького все більшу силу і вплив набирають сакси не слов’янського, а німецького етнічного походження, тобто з’являється четверта сила, яка користується підтримкою Габсбургів і активно впливає на політику Трансільванії в своїх інтересах.
Дослідники, як видно, трохи заплутались в термінології: в молоді роки Влад III писався на латинський манір Дракул (рум. Dracul), успадкувавши придомок батька без будь-яких змін. Але пізніше (в 1470-ті роки) став вказувати своє прізвисько з буквою “а” на кінці, оскільки до того часу воно отримало найбільшу популярність саме в такій формі, через вплив на Влада православних слов’ян, яким він і сам був, що розмовляли давньоукраїнською мовою (укрів, яких називали саксами) з Молдови і Трансільванії, які оточували його у всіх військових та державних справах. Існує помилкова думка, що «Dracula» в перекладі з румунського означає “син дракона”, але румунські історики цілком справедливо заперечують, що “а” на кінці може придавати слову додаткове значення в порівнянні зі словом «Dracul». Насправді буква “а” на кінці слова з’явилась у Влада III після відвідин і тісної військової, політичної, духовної і економічно співпраці з Молдовським князівством в боротьбі з турецькими загарбниками, де господарювали князі староукраїнського (укрського) етнічного походження, які в державі (поряд з іншими) і церкві вживали давньоукраїнську, як визначають науковці, так звану церковнослов’янську мову (див. SAS у золотий вік Молдовської Церкви). Саме цей вплив українців і української мови додав до латинського слова українське закінчення на кінці. Тому “Дракул” і “Дракула” одне і теж саме слово, що має абсолютно тотожний зміст. А вживання цього слова не на латинський, а на слов’янський (український) манір з закінченням скоріше свідчить про високу моральну відповідальність, про пробудження у Влада III своєї етнічної самосвідомості, що і проявилось в правописі. З цього можна зробити висновок, що самими надійними і відданими друзями волоського воєводи Дракули були саме стародавні українці (укри). Це і не дивно в таких складних геополітичних умовах, коли ним було прийнято рішення боротись не на життя, а на смерть за Валахію. Воно, ота маленька буква на кінці титулу, красномовно свідчить, що Влад III став свідомим православним християнином — послідовним і безжальним до ворогів Вітчизни і віри, істинним і безкомпромісним захисником своєї любої Валахії від турків. А в своїй боротьбі за Валахію він опирався, насамперед, на чесних і правдивих румун та православних саксів, на роди Мушатів і Драго-Сасів, Вукрів зокрема — в Молдові, Валахії, Трансільванії і місті Брашові.
Зробимо певні висновки. Не вірно і те, що ніби Влад підписувався пізніше Дракула, а не Дракул, тому що ніби під іменем Дракула був широко відомим і дуже популярним серед простого народу, волохів, бо тоді доведеться визнати, що українців в Валахії було більше ніж етнічних румун (фракійців, даків тощо), які розмовляли на рідній народній латині, а це не так.
Кумедно, якщо слов’яни приписують закінченню “а” або “я”, якийсь потаємний зміст — чи то син, чи то приналежність до роду. Зрозуміло, що в романо-германських мовах немає такого закінчення, яке у слов’янських пов’язано з відмінюванням слова. Тому “Дракула” це не що інше, як слов’янський варіант слова “Дракон”. Приписування закінченню слова якогось значення типу -”син дракона” могло з’явитись в іноземній літературі через банальне незнання законів граматики слов’янської мови.
Слово Дракул(Дракула) переводиться як “дракон”, а ніякий не “диявол”. Це пізніші видумки і спекуляції чистої води. Жодний православний християнин, яким був Влад, який вірить в Бога і ходить до Церкви, не стане себе називати і підписуватись нечестивим іменем.
Прізвисько Цепеш з’явилось через 30 років після смерті Влада. Це був переклад прізвиська, отриманого князем від турків, яке звучало як Казикли ((тур. Kazıklı від слова тур. kazık [казик] — «кіл», “загострена паля”). При житті Влад III не іменувався Цепешем (насаджувачем на кіл) ні в Валахії, ні в Угорщині, ні в інших європейських країнах. Вперше це прізвисько зустрічається у валаських документах 21 січня 1506 року, де сказано “Влад воєвода, якого іменують Цепеш”. Прізвисько “Цепеш” походить з рум. țeapă [ц'äпə] — ціпок, паля що означає «кіл». Влад III, як відомо, добре знав психологію турків і, через недостатню кількість своїх відважних воїнів (пастухів румун, валахів) проти 100 тис. турецької армії, широко застосовував різні форми боротьби, в тому числі психічну війну, насаджуючи загарбників живими на загострені палі (коли) вздовж шляхів Валахії якими рухалось турецьке військо. Це сильно психологічно травмувало і деморалізуюче діяло на турків, що дозволяло отримувати над ними військові перемоги в локальних боях.
Резиденцією Влада III і столицею князівства було місто Тирговіште. Сам Дракула народився в Семигороді, який належав тоді Угорському королівству, м.Сігішоара, нині Румунія приблизно в 1431 році, але був волохом, а точніше, як ми знаємо, православним саксом (сасом), а не секеєм, як іноді помилково думають. Його батьком був Влад II Дракула — господар Валахії (Волощини) 1436-1447 з династії Басарабів — позашлюбний син Мірчі I Старого, а мати з молдовського княжого роду Мушатів — княгиня Василіса, дочка господаря Молдовського князівства Олександра «Доброго». Тобто, якщо розглядати лише по материнській лінії, то маємо пряме свідчення родинного стосунку Влада III Дракули до гербу і роду Drag-Sas (див. SAS у золотий вік Молдовської Церкви). Дату народження Влада III вираховують з літописних даних по часу першого правління Дракули, яке прийшлось на листопад 1448 року, коли він правив без регента, а значить, на той момент був вже повнолітній. На думку Матея Казаку, коли Влад Дракула вперше прийшов на престол Валахії, йому було вже 18 або 19 років. Всі дослідники одностайні, що до літа 1436 року Влад III Дракула з батьком, мамою і старшим братом проживав в будинку, що зберігся до наших днів, в якому з 1433 до 1436 року карбували золоті монети з зображенням дракона, за що Влад II і отримав придомок Дракул, який успадкував син.
Влітку 1436 року батько Дракули посів валаський престол і не пізніше осені того ж року перевіз сім’ю з Сігішоари до Валахії. Нагадаємо, що з середини XIV ст. існувало державне утворення Валахія (Мунтенія + Олтенія + Басарабія) на землях давньої Фракії, яке перебувало під турецьким протекторатом і сплачувало туркам данину сріблом та лісом. Тут у нього з’являється на світ ще один брат Раду, але приблизно в цей час помирає мати з роду Мушатів. Батько жениться на жінці Колцуна з Бреїли і народжується ще один брат Влад IV Чернець (Монах). Через шість років, весною 1442 батько Дракули посварився з Янушем Хуньяді, який був в той час фактичним правителем Угорщини, в результаті чого Януш вирішив поставити в Валахії іншого правителя — Басараба II. Влітку батько Влада, Влад II Дракул, поїхав в Туреччину до султана Мурата II просити допомоги, але був кинутий в темницю за зраду, де перебував 8 місяців. За цей час в Валахії утвердився Басараб II, а Дракула з сім’єю ховались. Весною 1443 року турецька армія повернула Владу II Дракул владу, але сини Влад і Раду залишились в заручниках у турків, разом з іншими юнаками — боснійцями, сербами, угорцями. Януш Хуньяді цьому поверненню не перешкоджав, бо готувався до літнього хрестового походу проти осман. Заручником в Турції Дракула перебував в 1444—1448 роках, що безумовно вплинуло на його характер. У віці 13 років Влад Дракула був свідком розгрому османами волоських, угорських і славонських військ у битві під Варною. У 17 років Влад дізнався, що в результаті державного перевороту, організованого угорцями в Валахії, відрубали голову його батькові та живцем поховали його старшого брата Мірка. Це вплинуло песимістично і зробило характер суворим. Як кажуть — турки були гарними вчителями, а Влад — розумним учнем. Але справді революційний вплив на самосвідомість, переконання і практичні дії Влада III Дракули сталися, безумовно, пізніше під впливом господарів (українців) роду Drag-Sas в Молдові та духовних впливів Молдовської Церкви, тобто моралі і духовності роду, християнства східного обряду, що зробило з нього, врешті, національного героя всіх румун — народного лідера і захисника волохів.
Дізнавшись про смерть Влада II Дракул султан почав готуватись до війни з угорцями. Вирішальна битва відбулась в Сербії на Косовому полі 17-19 жовтня 1448 року. Перемога знову дісталась туркам, після чого в листопаді молодий спадкоємець Дракула з допомогою турків став волоським князем, змінивши угорського ставленика Владіслава.
(рус) «Султан одарил его (Дракулу) деньгами, конями, одеждами, великолепными шатрами, которые подобает иметь господарю, и как можно скорее отправил в Валашскую землю, чтобы он правил вместо своего отца. <…> Младшего же его брата (Раду) он оставил при своем дворе»(див.Записки янычара).
В листі від 31 жовтня Дракула підписується, як “воєвода Валахії” і з турецькими загонами паші Мустафи Хасана входить у столицю Валахії — Тирговіште. Відразу розпочинає розслідування обставин смерті батька і виявляє не менше 7 бояр, які служили батькові, але підтримали князя Владіслава, за що отримали різні винагороди. Тим часом Януш Хуньяді і Владіслав, які програли битву на Косовім полі, прибули в Трансільванію і 10 листопада 1448 року з Сігішоаре Януш Хуньяді оголосив військову компанію проти Дракули, назвавши його “нелегітимним” правителем. 23 листопада Януш був уже в Брашові, звідки з військом пішов на Валахію. 4 грудня ввійшов в Тирговіште, але Дракула до того часу вже виїхав.
У істориків немає точної відповіді, куди направився Дракула після Тирговіше. Але фізичне і духовне змужніння Влада, перетворення його на безстрашного і хороброго воїна і в той же час в духовного воїна — захисника православної віри і народу Валахії красномовно промовляє, що скоріш за все він подався до родичів своєї матері — чесних і вірних християн з роду Мушатів (русовлахів, молдован). Можливо він перебував в родині, можливо при якомусь відомому монастирі Молдови, де настоятелями були його родичі — русовлахи, цілком очевидно, що простим воїном, або паломником, бо і йому і родині доводилось приховувати цей факт від угорців. Відомо, що в підсумку він виявився в Молдові. Влад III Дракула не міг відкрито поїхати в Молдовське князівство до Петра II, бо там знаходився військовий воєначальник Януша Хуньяді, який надавав Петру II військову підтримку, оскільки Петро був одружений на одній з молодших сестер Януша. Політична ситуація змінилася, коли в березні 1449 року до влади прийшов Олександр II Олєхно, двоюрідний брат Дракули, якого підтримували поляки. Олександрел (також Олександр II, названий і "Олехно" по польски)(рум.Alexăndrel; 1429—1455) — господар Молдавского князіства три рази в період з 1449 по 1455 роки: в 1449, 1452—1454 і 1455 роках. Другий молодший син молдовского господаря Іллї I і Марії Андріївни княжни Гольшанської. Оскільки Влад і Олександрел двоюрідні брати, то їх батьки Ілля I і княгиня Василіса, мати Дракули, рідні брат і сестра. А оскільки Ілля I син Олександра I Доброго з роду Мушатів, то треба розглядати не тільки вплив турецького виховання на Влада III Дракулу, а на визначальний і направляючий вплив на 17-18 річного Дракулу роду Мушатів з родини Драгошів, як по спадковості, так і родинний виховний вплив становлення молодої особистості в Молдові, як воїна, воєводи і державного діяча. Таким чином потрібно враховувати той історичний факт, що змужніння Влада з 17 до 21 року і перетворення його на лицаря і лідера волохів відбулось в Молдовському князівстві під впливом родини з материнського дому Мушатів та православної Молдовської Церкви.
12 жовтня 1449 року на молдовському троні утвердився його дядько Богдан II. З його сином Стефаном Великим (Штефан чел Маре) Дракула товаришував. Штефан чел Маре був двоюрідним братом (кузеном) Владу Басарабу. Але його становище видавалось складним, якщо не знати всі родинні зв’язки Драгошів, бо Богдан II (батько Штефана чел Маре) вступив в перемовини з Янушем Хуньяді. 11 лютого 1450 року Богдан видав грамоту, в якій віддавав себе в повне підпорядкування і обіцяв бути “другом його друзів і ворогом його ворогів”, але до висилки Дракули з Молдови це не призвело, бо родина для роду Drag-Sas святе, православні сакси своїм родичам не вороги і родину не здають.
5 липня 1450 року Богдан знову підтвердив свій договір з Янушем новою грамотою, за якою Хуньяді мав надавати Молдовському князівству військову допомогу, а у випадку необхідності надати політичний притулок. В супереч домовленості, восени Богдан не отримав від Угорщини допомогу проти поляків. Тим не менше його син Стефан зміг отримати притулок на угорській території в Трансільванії (очевидно, у своїх родичів, православних саксів), після того, як Богдан II був убитий Петром Ароном в жовтні 1451року. Дракула поїхав в Трансільванію разом зі Стефаном, а в лютому 1452 року був вигнаний звідти за наказом Януша Хуньяді. Так в листі до жителів Брашова (читай українців) від 6 лютого 1452 року Януш говорить, про свій намір позбавити Дракулу можливості жити не тільки в Трансільванії, але й Молдові. Але Дракула повернувся в Молдову, де в цей час знову прийшов до влади його двоюрідний брат Олександр II. За рік, в лютому 1453 року, Януш Хуньяді уклав з Олександром II такий же договір, як з Богданом II. Олександр обіцяв підкоритись Янушу і оженитись на його внучці, але договір не був виконаний.
Влад III Дракула покинув Молдову лиш в травні 1455 року, після того, як Олександра II скинув Петро Арон, той що вбив Богдана II. В 1456 році Дракула вже збирав армію в Трансільванії. В цьому він скористався обставинами, бо саме в цей час італійський чернець-францисканець Джованні де Капістрано збирав армію добровольців для хрестового походу щоб звільнити Константинополь (захоплений 1453 р.), але православних туди не брали, тому сакси, секеї, румуни, серби, молдовани, волохи вступали в армію православного Влада III. Він брав всіх відкинутих ополченців в свої ряди. Отже чотирирічне перебування Дракули в Трансільванії дозволило йому зібрати національну православну армію добровольців. В цьому ж році його політичний супротивник Януш Хуньяді за допомогою Януша Гереба де Вінграда (родича Хуньяді) і Миколая де Візакна (служив Хуньяді) організували в містечку Джоаджу(рум) на південному заході Трансільванії замах на Дракулу.
В квітні 1456 року в Угорщині поширилась чутка, що до південного кордону держави підходить армія на чолі з султаном Мехмедом, яка піде на столицю Сербії Белград, а вже 3 липня цього ж року в листі, адресованому трансільванським саксам, Януш Хуньяді повідомив, що призначив Дракулу захисником трансільванських областей, тобто фактично визнав організаторські здібності і права свого політичного візаві. Є припущення, що до цього часу Влад послужив у Хуньяді, встиг прийняти участь в декількох військових експедиціях, де проявив свій військовий талант та виконував стратегічні завдання. В серпні помирає угорський король Янош Хуньяді (Корвін).Тут потрібно відмітити, що багато в чому Януш Хуньяді досягнув високих політичних і військових вершин не лише завдяки своїм особистим талантам і здібностям. Його успіху сприяв той факт, що він походив у угорського магнатського роду з Трансільванії, а отже багато чому навчився і перейняв у православних саксів (роду Drag-Sas, укрів) та німців. Якщо ці знання і досвід і не зіграли таку значну роль в його дипломатичній кар'єрі, то вже точно допомагали йому у внутрішній політиці і управлінні країною, принаймні в тій її частині (Трансільванії і Валахії) яку він чудово знав. Нагадаємо, що Валахія і Трансільванія за часів батька Дракули Мірчі Старого були значно розвинутішими в економічному, політичному і соціальному плані ніж Угорщина загалом, яка лише училась, копіювала і переймала досвід передових європейських країн (див. Герб SAS в золотий вік Угорського королівства). Дослідник стародавніх документів Іоан Богдан, переконливо показав, що життя в Валахії регулювалось слов’яно-румунськими статутними формами, які гармонізували всі його аспекти і були продуктом своєї епохи румунського духу. Він відмічає, що вони пронизані слов’янськими компонентами, які походять з Візантії через південнослов’янські і сербські народи, чи з Угорсько-Західного через латинський вплив, але вони враховували потреби князя, тобто централізованої влади. Богдан на цій підставі робить висновок, що вони мали більшу точність, зручність та наявність більшого числа правових елементів, ніж сербські або болгарські аналогічні зразки. Відмітимо важливу деталь (про яку не акцентує наука), що в Валахію та Трансільванію ці слов’яно-румунські статути були привнесені, якщо можна так сказати, розвинуті та вживались і вдосконалювались ні ким іншим, як православними саксами гербу Drag-Sas, тобто слов’янами з Саксонії. Саме вони принесли в Угорщину, не без допомоги Візантії, староукраїнську мову, православну віру і суспільні закони спільного проживання і управління громадами, що розрослись в Угорщині до великих князівств, таких як Трансільванія, Валахія, Молдова (див. SAS і правові основи православних князівств Румунії і Молдови). Отже, не серби, не болгари і не тевтони (німці) або мадяри створили ці статути, а саси і румуни (фракійці і даки, як їх частина), що репрезентували суспільство Валахії часів Мірчі Старого. Звісно, що саси відігравали ведучу роль в цьому законотворчому процесі, як менша але передова військово-політична еліта краю, але вони, що дуже наочно і яскраво видно в цих документах, враховували інтереси кількісно переважаючо більшої частини суспільства, яку представляли румуни, іншими словами — просякнуті румунським духом.
4 липня турки оточили Белград і Януш Хуняді з угорською армією, який був за півтора доби від міста почав готуватись до прориву блокади. Того ж дня йому на допомогу з Трансільванії вирушило 60 тисячне військо добровольців Джовані де Капістрано. Волоський князь Владіслав не пішов на захист Белграда, побоюючись за захоплення влади в Валахії Дракулою. 22 липня 1456 року турецька армія відступила від Белграда, а на початку серпня армія Дракули вступила в Валахію. Отримати владу в друге Дракулі допоміг угорський боярин Мане Удрище, який перейшов до Влада і організував змову бояр князівської ради. В результаті 20 серпня Владіслав загинув, а за 9 днів до цього (11 серпня) в Белграді помер Януш Хуньяді від чуми, та Джовані де Капістрано. Його суперник, Владислав II, був убитий, але після похований з усіма належними почестями та обрядами. Більше того, пізніше в його пам’ять Владом Дракулою була споруджена церква. Саме так, як в святому Письмі — закон, справедливість, родина. З цього часу Влад III Дракула стає князем 500 тисячної Валахії — юридичним і фактичним захисником Трансільванії від турків. Уточнимо, що у Валаське князівство входили Мунтенія, Олтенія, Басарабія і воно займало весь простір між Угорщиною та Трансільванією на півночі і Чорним морем на півдні, розташувавшись між Болгарією та Молдовою.
Нас особливо цікавлять взаємовідносини Влада III Дракули з Трансільванією, православними саксами українцями з Брашова та інших міст. Румунські дослідники відчувають в взаємовідносинах Дракули і саксів з Трансільванії якийсь підступ та нелогічність, але навіть вони чітко не виділяють, що суть цих взаємовідносин різна, як і різні сакси, що перебували в тогочасній Трансільванії. Якщо розуміти так, як це розумів Влад III Дракула, то слід чітко розрізняти саксів (слов’ян, вукрів, православних) і саксів (тевтонів, німців, католиків), які прийшли пізніше зі своєю німецькою вдачею та своїми чужими порядками. В Трансільванії вони жили поряд, але сповідували абсолютно різну релігію і мораль, мали багато в чому абсолютно протилежні погляди та цілі. Сакси(тевтони) прагнули не тільки економічного, а й політичного панування, оскільки Угорщиною правили вихідці з Німеччини. З іншої сторони Влад виховувався в православній сім’ї, говорив на давньоукраїнській мові, писав на латині і слов’янській, мав багато родичів серед саксів (слов’ян, українців), абсолютно поділяв їх погляди на честь, справедливість, мораль і християнські принципи, оскільки не тільки був вихідцем з православних саксів, а й частиною їх. До моменту приходу Влада до влади і сакси(українці) і сакси(німці) мали в Угорщині великі багатства і владу на місцевому рівні та відповідну репутацію. Але ця репутація кардинально відрізнялась. У всіх історичних фактах та подіях, пов’язаних зі спадщиною Влада III Дракули у Валахії, слід враховувати саме цю репутацію, тобто про яких саме саксів йдеться. Таким чином можна провести лінію розмежування і, в якійсь мірі, стверджувати, що одні сакси(українці) підтримували Влада і поділяли його погляди та бажали йому добра в той час як інші, сакси(тевтони, німці) протидіяли, перешкоджали, обмовляли і навіть намагались різними чужими руками позбутись Дракули, виходячи зі своїх меркантильних інтересів. Наприклад, політичний суперник Дракули і фактичний керівник Угорщини Януш Хуньяді документально не тільки визнав спадкові права, а й зробив його офіційним захисником Трансільванії (не тільки Валахії), а це означало, що князь Дракула мав офіційне право приходити в Трансільванію не лише для її захисту, а й в пошуках своїх ворогів. Після приходу вдруге до влади Влад III Дракула, вже як господар Валахії, вимагав справедливості і дотримання законів від німецьких купців (саксів) і видачі угорських організаторів замаху на своє життя. Вочевидь, що сакси (українського етнічного походження) вже не мали достатньо військово-політичної сили (без підтримки короля), щоб самим виконати ці справедливі вимоги, тому Дракулі нічого не залишалось, як самому розбиратись з боргами, торговельними відносинами, з не нечесними купцями та своїми особистими ворогами.
В 1457 році Дракула здійснив похід в Трансільванію для того, щоб покарати ворогів, які здійснили на нього замах, розібратися з саксами німецького походження, які вели нечесну торгівлю та плели проти Влада інтриги, підтримуючи його молодшого брата Влада Ченця в його домаганнях на трон Валахії. Все це він виклав в листі, якого попередньо направив жителям міста Сібіу від 14 березня 1457 року. Це говорить про те, що Влад не збирався воювати з Трансільванією, але вимагав справедливості. Він зокрема на латині писав:(рус) «С вами мы заключили добрый и нерушимый мир, но если вы окажетесь мне врагами, то будете враги. Теперь я вполне понимаю, каким образом вы хотели добиться, чтобы валашский священник (то есть Влад Монах), который называет себя сыном воеводы, унаследовал всё то, что по праву моё. И если он ещё что-то против меня предпримет, то лишь потому, что вы ему это днями напролёт советуете.»
Не дочекавшись справедливого рішення, Влад Дракула незабаром виступає в похід на Сібіу та околиці Брашова, де жив угорський організатор замаху Ніколає де Візакна. Під час походу були розорені ферми: Ноудорф(Ноу Ромин), Хольцменген(Хосман), Бренндорф(Бод), а також поселення в Бурценланді, тобто в землях Брашова. Великі міста не постраждали, бо Влад не мав наміру ні їх захоплювати, ні грабувати, що лишній раз переконує в тому, що він шукав в цьому поході справедливості і покарання своїм ворогам, а не мешканцям Трансільванії — угорцям, секеям, саксам.
З земель Брашова валаське війско одразу пішло в Молдову, щоб допомогти зайняти трон побратиму (кузену) — молдовському князю Стефану Великому (Штефан чел Маре).
Влад Дракула і Брашов окрема тема. При розгляді відносин з Брашовом потрібно враховувати, що реальні події 1456-1462 року були викривлені і сфальшовані німецькими колоністами-саксами(тевтонами), які виступали і вели себе, як “внутрішні” вороги Влада III Дракули, які воювали кривим словом, підступом та обмовами, викривляючи дійсність, сіючи ворожнечу і недовіру, виставляючи Дракулу втіленням зла в очах європейських країн, що абсолютно не відповідало дійсності. Вони мали підтримку при королівському дворі, бо після смерті останнього з династії Арпадів Угорщиною де-факто правили не угорці, а етнічні німці. Тому українцям в Трансільванії не було більше на кого сподіватись, як на власні сили та православний народ — румунів, валахів, сербів, молдован тощо. Ця брудна політична гра проти господаря Валахії не має нічого спільного з позицією православних саксів(українців), секеїв та трансільванських угорців, які загалом представляли більшість суспільства Трансільванії, але з кожним наступним німецьким королем в Угорщині все більше втрачали політичну вагу і поступово усувались німцями з керівних позицій. Через те не точним є поетичний вислів, що Драго-Саси за Карпатами вигасли в боротьбі з турками. Не так турки, як німці пригасили розвиток родів православних сасів, українців в Трансільванії і Валахії і це є незаперечний факт наслідки якого ми бачимо сьогодні. Першими такий висновок зробили румуни. Відповідна політика проводилась ще при Чауческу, тому з Румунії стали емігрувати угорці і, наразі, переселились практично всі німці за згоди румунської влади.
Намаганням централізувати владу в князівстві, а також надто суворим дотриманням норм закону, моралі та справедливості, сильний і харизматичний, безкомпромісний лідер, яким безумовно був князь Дракула, нажив собі багато ворогів серед феодалів, зрадників та можновладців-пристосуванців.
Проте Влад був популярним серед своїх землян: румун, українців, сербів, хорватів, волохів. Вони розмірковували так: (рус) «Как это может быть, чтобы я оставил у себя в саду хаос, не вмешивался совсем, и вдруг увидел, что кукуруза сама по себе рядами всходит у меня на огороде? Во веки веков она не взойдет, если не вмешается личность, которая наведет порядок!» Порядок подразумевает наличие личности. Он невозможен сам по себе.» Він з допомогою простого народу перемагав у боях із ненависними й могутніми ворогами — османами. Головною історичною заслугою Влада III Дракули є те, що він з валахів, фракійців, даків та інших жителів Валахії створив, по суті, румунський народ, озброївши вільних селян і пастухів, а також жителів міст та організувавши їх на боротьбу з внутрішніми і зовнішніми ворогами. Це пробудило великі народні сили, національну самосвідомість народу країни, яку ми зараз називаємо Румунія. Так, завдяки видатним представникам стародавнього шляхетного роду православних сасів(саксів) слов’янського етнічного походження, зародилось громадянське суспільство, яке століттями боролось за незалежність і самостійність у власній державі. Його всіма силами підтримувало також християнське духівництво, як свого вірного захисника. Дракула в період свого другого правління свідомо проводив політику на зміцнення православної церкви, надавав їй підтримку та матеріальну допомогу. Це свідчить про те, що йому в свій час, як сказано вище, допомогла Молдовська Церква — підтримала духовно і направила світоглядно, а також Владом брався за приклад досвід плідної і стабілізуючої взаємодії держави і Церкви в Молдовському князівстві (див. SAS у золотий вік Молдовської Церкви). Він, як і Штефан чел Маре, підтримував православні монастирі, як оплот віри і держави, заснував новий монастир і збудував новий храм. З самого початку в 1456-57 р. Дракула пожертвував монастирю Говора гроші на дзвін вагою 250 кг, який зберігається там досі. Своїми грамотами він закріплював за монастирями Козія та Тісмана села та землі, звільняючи їх від повинностей та податків. Також Дракула вносив пожертви в Снагів. В документі XVI ст. згадується, що “Влад, воєвода Цепеш” записаний в монстирській книзі серед інших пожертвувачів. Валаські літописи називають його засновником цього монастиря, але він згадувався ще в грамотах діда Дракули, князя Мірчі Старого. Ймовірно він його відбудовував. (рус) «Монастыри – это столпы мира, – говорит монах из Оаша. – Они вершина румынского бытия. Они всё, что у нашего народа есть самого лучшего, достигшего самых высоких вершин…»
В 1460-61 р. Дракула заснував монастир Комана неподалік Джурджу. Існує легенда, згідно якої Дракула заснував Коману для того, щоб віддячити монахам-самітникам, які врятували його від смерті. В 1461 році було завершено будівництво храму в місті Тиргшор. Збереглась кам’яна плита з надписом давньоукраїнською (старослов’янською) мовою (румунської письмової мови тоді ще не існувало), яка вмурована над входом в храм. Напис проголошує: (рус) “Милостью Божьей Іо Влад, воевода и господин всей земли Угровлахии, сын великого Влада воеводы, построил и завершил сей храм июля 24, в лето 6969 (1461), индикт 9”. Тут, як бачимо, теж присутнє згадування спільного предка роду Іонна — Іо в титулі, що збереглося у Драго-Сасів дотепер (див. SAS у золотий вік Молдовської Церкви).
Як і молдовські господарі (Русовлахії), Влад III Басараб вживав заходи на підтримання і збереження православних святинь і самої православної віри в захопленому турками Константинополі та Греції у найважчий для всього східного православ'я момент від якого залежало саме його існування. Він вносив кошти на утримання монастирів в Греції на Афоні, в 1457 р.- монастирю Св. Пантелеймона, в 1460-61р. - монастирю Філофей (див. Драго-Саси на Святій Горі Афон). Але саме головне, що Дракула підтримував хороші стосунки з православними священниками, які дбали про свою паству, виховували, просвіщали, оберігали і зміцнювали народ, насамперед духовно. В цей період Влада III Дракулу благословляв митрополит Макарій, який очолював Угровлаську Церкву і сповідував антитурецькі погляди. Макарій відкрито підтримував Дракулу в війні з турками, в результаті чого втратив посаду з приходом до влади Раду Красивого. В грамоті Раду Красивого, яка видана 28 жовтня 1464 року, угровлахським митрополитом призначено Йосифа, хоч, як відомо, в православній традиції митрополитів не призначають, а обирають.
Повернувшись на трон Валахії в 1456 році Дракула спочатку визнав владу султана і зобов’язався платити туркам данину 10 000 дукатів, але після відмовився платити і прийняв пропозицію угорського короля взяти участь в хрестовому поході.
Історик Н.Стоіческу вважав, що Дракула відмовився платити данину туркам в 1458 році і зробив це під впливом угорців, оскільки в 1458 році присягнув на вірність королю Матьяшу I Корвіну (Матьяшу Хуньяді з вороном на гербі). Історик М.Казаку вважає, що Дракула порвав з турками в 1458 році і що причиною розриву став турецький набіг на західну околицю волоських земель. Але Р.Флореску і Р.Макнеллі стверджували, що набіг відбувся на початку 1460 р., і що напад стався на східну околицю, в тому числі і Бреілу. Як би там не було, але дізнавшись про напад, Дракула швидко зібрав військо з 5 тис. угорців та волохів і погнався за турками. Він переправився через Дунай переслідував і наздогнав ворогів на світанку нового дня, а з ними і полонених (5 чи 10 тис.). Вступив в битву з 18 тис. турок і визволив захоплених християн. Великий візир Махмуд-паша, який там був, побоюючись що угорські війська можуть бути більш багаточисельні, втік. Це була перша військова сутичка з турками. Дітей князь не мав, а тому і не було заручників. Спочатку султан Мехмед II відправив у Волощину каральний загін з тисячі вершників — дати непокірному добру науку і привезти його голову до Стамбулу. Але османи попали у засідку й самі потрапили в полон. Візири султана влаштували полювання Влада Дракулу, постійно готували збройні пастки, які він благополучно оминав. Однак те, що не змогла зробити османська зброя, зробило трансільванське золото німців (тевтонів). На кошти католиків з кількох німецьких торгових будинків був надрукований в Німеччині памфлет, в якому анонімні автори живописали всі неіснуючі (взяті з кодексу Хамураппі, як встановили англійські вчені) та інших джерел «звірства» Влада і вигадані плани Цепеша стосовно Угорського королівства. Публікація справила очікуваний результат. Дії Влада викликали обурення в Європі. Так почалась дипломатична кампанія зі зміщення Влада з політичної сцени.
Як передбачливий політичний діяч, який знайомий з турецькими порядками, Влад Дракула очікував від них не лише підступних дій, а й повномасштабної збройної агресії. Щоб цьому запобігти він сам атакує турецькі землі для знищення плацдарму для нападу. Взимку 1461-1462 року армія Дракули переходить по льоду Дунай і до 11 лютого осадила 17 турецьких фортець, більшість з яких були спалені, а населення вбито, щоб не було кому відбудовувати спалені фортеці. Цей похід мав затруднити туркам переправу через Дунай. В своєму листі до угорського короля Матьяша I Корвіна воєвода Дракула звітує про турецькі збитки, знищені переправи та повідомляє про свою готовність продовжувати війну за будь-яких обставин і просить якомога скоріше прислати підкріплення.
Влітку в князівство вторглась 100-120 тис. османська армія султана Мехмеда II. З нею Дракула боровся різноманітними ефективними методами. Наприклад, він застосовував тактику стрімких кавалерійських атак, які успішно використовував проти турків один з невеликих слов’янських народів Балкан. Ці набіги були настільки небезпечні для турків, що вони самі почали шукати миру і найняли їх для грабунку сусідніх слов’янських племен, крізь пальці дивлячись на їх формальне магометанство.
Крім того Дракула широко застосовував проти турків військову практику свого діда — Мірчі Старого. Пригадаймо з історії. Так як Мірча Старий підтримував опір болгар і греків південніше Дунаю турецькій навалі, в 1394 турецька армія чисельністю в 40 тисяч воїнів під проводом султана Баязида I , супроводжувана васальними загонами з Сербії, перейшла Дунай і вторглася в Валахію. Мірча Старий на чолі свого 10-тисячного війська не міг протистояти переважаючим силам супротивника, і розв'язав у своїй країні партизанську війну проти загарбників, діючи із засідок, знищуючи тили і фуражирів противника, намагаючись викликати голод в турецькій армії.
Наступним вдосконаленням мистецтва війни Влада Дракули була його знаменита нічна атака на турецький табір, яку більше в історії не повторила жодна армія, жодний полководець. Ні угорська, ні молдовська, ні польська, ні козацька кіннота не атакували турків вночі. Відчайдушні українські козаки проводили нічні атаки, але піхотинцями (камікадзе), які знали, що йдуть на вірну смерть, бо не мали шансу повернутися з нічної битви через велику масу ворогів та відсутність мобільності (коней). Річ у тому, що кавалерійським атакам на турецький табір заважали банальні мотузки, якими кріпили шатри та намети і об які спотикались та падали коні, а вершники через це ставали легкою здобиччю турків. Цю проблему зумів вирішити лише один полководець в усій історії воєн — Влад III Дракула. В результаті нічної атаки 7000 воїнів Дракули заставили відступити стотисячну султанську армію, перебивши 15 тис турків, та знищуючи коней, мулів, верблюдів, тобто тяглову силу, без якої турецька армія перетворюється на легку мішень. Безстрашні пастухи-румуни два місяці поспіль щоночі нападали на турків, які були голодні і страждали від хвороб у своєму таборі, а результати виставляли на показ. На палях. Крім успішного застосування в Валахії “тактики випаленої землі” Влад застосував турецьку тактику психологічної війни з ворогами. Повсюди де рухались вороги він виставляв обабіч шляхів насаджених на палю загарбників. Це дуже сильно впливало на психіку завойовників, придушувало їх бойовий дух та деморалізувало армію, бо наочно демонструвало на чиїй стороні правда і справедливість. Щоб нагнати страху на турецьких солдат, всіх взятих в полон турків, за його наказом, страчували насаджуванням на палю — тією самою карою, яка була найстрашніша в тогочасній Туреччині. Мехмед II з турецькою армією змушений був піти з Валахії і шукати інші методи підкорення румун.
Дослідників військового мистецтва цікавить одне просте і в той же час не вияснене до кінця питання, що ставить їх в глухий кут. Це запитання — А вихованцем якої лицарської школи був видатний полководець Влад III Дракула? Те чому Влад за чотири роки навчився у турків безумовно допомагало йому з ними боротись. Але вони не можуть лицаря Дракулу віднести до турецької військової школи. Відповідь на це непросте для військових істориків питання ( і очевидне для гербу Drag-Sas) криється в порівняльному аналізі лицарських чеснот Влада III Дракули і його кузена господаря Молдови Штефана чел Маре. Навіть рік народження Штефана дослідники називають ще з більшою невизначеністю ніж Цепеша. З юності Молдовського господаря відомі в основному епізоди, коли він знаходився рядом зі своїм старшим товаришем і кузеном. Цепеш був старшим за Штефана приблизно на 7-8 років. І насамкінець цікавий висновок, саме по тому, як навчали і виховували Цепеша, розмірковують тепер про освіту, отриману Штефаном. А це означає, що вони пройшли духовну і лицарську школу не османську, а слов’янську(українську). Відомо, що Влад з дитинства володів латинською, а також німецькою та угорською мовами, дитиною до 13 років пройшов військове навчання на європейський манір, а потім за 4 роки, коли був заручником у турецького султана, досконало вивчив звичаї, мову і військові прийоми своїх ворогів. Всі перераховані знання Цепеш уміло і винахідливо застосовував на практиці. Стиль його латинської офіційної переписки чудовий. Багатьма перемогами над турками Влад зобов’язаний саме своєму знанню тонкощів поведінки ворога. Але дослідники не враховують, що в 17 років Влад потрапляє в Молдову, де вдосконалює знання своєї рідної слов’янської (староукраїнської) мови, на які він також розмовляє з українцями і веде офіційне листування. Українська мова вживалась в Валахії (як і в Молдові) на рівні з іншими саксами, українцями, сербами, хорватами та іншими слов’янами в державному управлінні і православній церкві (див. Українсько-румунські літописи). Тому є всі підстави вважати, що не лише Влад впливав на Штефана, а й українська світська й духовна еліта в Молдові впливала і сформувала Влада, як лицаря меча і духовного воїна (див. SAS у золотий вік Молдовської Церкви). Тим більше, що це були його найближчі родичі. Влад і Штефан завжди, по життю, допомагали один одному, з військом йшли на виручку, але проходили своїми, тобто різними і не завжди спільними стежками війни, тому можна з упевненістю стверджувати, що їх об’єднувала одна лицарська школа, яка привела до заслужених перемог. Таким чином, незважаючи на різний життєвий досвід до початку воєн з турками, на різні характери і особисті якості, спільне потрібно шукати глибше - в їх родовому корінні, в православній вірі і моралі, в спільній лицарській школі стародавніх сасів (воєводи Трансільванії, Валахії, Мармарошу, Молдови — Драгош, Богдан I Засновник, Vancza Valachus тощо).
Обидва брати показали, як лицарі, вершину військового мистецтва в боротьбі з турками, успішно протистоячи 3-4 кратно переважаючим силам ворога і виходячи з битв переможцями. На відміну від Дракули, Штефан чел Маре не перебував у турецькій неволі, не навчався у турецьких полководців, тому не можна сказати, що він продукт турецького виховання. Але брати боролись з турками однаковими методами, спираючись на хоробрість і відвагу румун і молдован відповідно (однакових волелюбних волохів), воювали за свободу і честь своїх країн — Валахії і Молдови. Показали себе великими полководцями свого часу. Їх дійсно об’єднує одна стародавня і шляхетна лицарська школа, яку Влад і Штефан пройшли в Молдові. Саме там вони прийняли присягу на вірність своєму народу і Вітчизні, стали лицарями, без страху і докору. Це школа гербу Drag-Sas, яка бере свій початок з Саксонії і яка сформувалась і загартувалась в боротьбі слов’ян з німецькими завойовниками (тевтонами) ще від часів франкського короля Карла Великого, який теж воював з німецькими племенами, що вторглись у Європу, Велику Саксонію, зокрема (див. Мій лицарський герб Драг-Сас). Зрозуміло що про староукраїнську шляхетну лицарську школу ніхто не розкаже, окрім самих стародавніх саксів(укрів) та англо-саксів з Великої Британії. Між тим, обидва шляхетних лицаря вписали свої імена у всесвітню історію військового мистецтва і наступить час коли National Geographic зніме про їх бойові подвиги історичний фільм.
Влада Цепеша й на сьогодні заслужено вважають однією з визначних історичних осіб національного руху Румунії. Єдиним тогочасним безкомпромісним борцем з турками.
У розправі з Цепешем допоміг прикрий випадок. У 1462 році османи знову напали на Волощину. Влад не встиг зібрати військо і потрапив в облогу в замку Поенери. Він зумів вислизнути з фортеці, намагаючись добути підкріплення, але запізнився. Османи захопили замок і повністю зруйнували його. Молода дружина Влада, не бажаючи потрапити в полон, викинулася з башти. У Влада лишився один шлях до порятунку — на захід, в Угорщину. Ще до приходу армії турків Дракула підготував і заховав всіх, хто не міг тримати зброю у лісах. Турки хитрістю за допомогою молодшого брата Дракули Раду пообіцяли валаським людям і їх дітям, братам і жінкам мир і волю, якщо вони визнають Раду господарем Валахії (який був данником і вірним слугою султана). Господар Дракула, якого змусили складні обставини та, головне, відсутність обіцяної допомоги від Матьяша, втік в Угорщину за полками, а Раду, при підтримці Великого Турка, залишився господарем.
Проте угорський король Матвій Корвін зразу ж посадив його у в'язницю за брехливим звинуваченням про нібито плани Влада на угорський престол. Дванадцять років Влад пробув у полоні. Керуючись політичними міркуваннями, можливо, прийняв католицизм. За нього просив Штефан чел Маре. Повіривши у покірність полоненого, король звільнив його і дав згоду на шлюб зі своєю небогою, а також дозволив набрати військо, щоб знову зайняти престол Волощини.
Отже, в 1475 році Влад III Дракула був звільнений з угорської в’язниці і знову брав участь в походах проти турків. В листопаді 1475 року він, як королівський капітан, відправився в Сербію, де з січня по лютий 1476 приймав участь в облозі турецької фортеці Шабац. В лютому того ж року вже воював з турками в Боснії, а літом 1476 року з іншим королівським капітаном Штефаном Баторі допоміг захиститись від турків молдовському князю Стефану Великому.
Восени 1476 Влад повернувся на батьківщину на чолі загону угорських найманців та своїх друзів. В листопаді 1476 року Влад Дракула за допомогою королівського капітана Штефана Баторі та господаря Молдови Штефана чел Маре скинув протурецьки налаштованого валаського князя Лайоту Басараба. 8 листопада 1476 року була взята столиця Тирговіште. 16 листопада взятий Бухарест. 26 листопада загальні збори знатних людей Валахії вибрали Дракулу своїм князем. Після відходу військ Штефана Баторі та Штефана Великого з Валахії з Владом залишилося лише біля 4 тис. воїнів, які підпорядковувались безпосередньо йому. Незабаром після цього Влад був убитий за ініціативою зрадника Лайоти Басараба, але джерела про спосіб вбивства та безпосередніх виконавців розходяться. За однією з версій, війська волоських бояр розгромили його дружину. Волоські бояри вимагали видачі Влада, і угорський король не став його захищати. Дізнавшись, що король погодився видати його, Цепеш утік і, як лицар, загинув у бою. Бояри, знайшовши тіло Дракули, порубали його на шматки і розкидали довкола. Ченці Снагівського монастиря, які пам'ятали справу і щедрість покійного, зібрали рештки тіла й поховали його.
В цьому питанні самим достовірним джерелом треба вважати україно-молдовські літописи, які кажуть, що Влад не дуже довіряв валахам і тому Штефан (Стефан) Великий залишив йому 200 хоробрих молдован для охорони, з яких повернулись лише 10.
Як сказав румунський поет Васіле Александрі: (рус)
Ружьецом бы мне разжиться
Да с топориком сродниться,
Не тужить — а веселиться!
Под седло б мне вороного,
Что черней греха людского, —
Горделивого и злого!
Семерых бы мне с мечами,
Братьев с гневными очами.
На конях, чье имя — пламя!
Мне б орлиный лет и зренье,
Пел бы яростно весь день я
Дойну гнева и отмщенья!
Підведемо короткі історичні підсумки нашої української легенди про Влада Дракулу. Всі учасники боротьби з Османською імперією — і батько Влада, Влад II Дракул (князівство Валахія), і трохи згодом Штефан чел Маре (Молдавське князівство), були змушені інколи йти на компроміси з османами-ворогами. Не виключенням був і сам Януш Хуньяді (Угорське королівство). Самим безкомпромісним серед цієї лицарської компанії виявився саме Влад III Дракула — православний лицар слов’янського етнічного походження, що сповідував шляхетні давньоукраїнські цінності гербу Drag-Sas.
Отож, як будете в румунському замку відвідувати кімнату з ніби то гробом Влада Дракули згадайте про українські корені славного лицаря, національного героя Румунії, бо гіди про таке не згадують.
Wolodymyr de Vancza-Weryha-Wysoczański-Dmytrykowicz
|
