| Біля села Гуменці тече невеличка річка, а понад річку гай. Гай зелений, густесенький. Він підіймається на високу гору. Цю гору називають Кармалюковою. Її знають багато людей. Колись на цій горі знаходили собі допомогу багато людей-бідняків. Пролетіла селами чутка, що з'явився на цій горі дуже хоробрий, справедливий отаман Кармалюк. Люди говорили, що він панів карає, а бідним допомагає, від багатих бере, а бідним дає. І пішли люди до Кармалюка, щоб разом з ним за вкрадену правду боротись. Але не всіх брав Кармалюк у свої загони. Він відбирав найхоробріших, найсміливіших, тих, що не пожаліють свого життя за правду.
Зібравши хоробрих побратимів, Кармалюк водив їх на панів — кривдників людських карати, а людям правду розказувати, навчав, як з кривдою на двобій ставати. А пристановищем Кармалюка стала гора. В ній були чудові палати, самоцвітами і золотом обсипані. Боялись пани повстанців, як вогню. Викликали вони на Кармалюка військо. Те військо шукало по лісах за Кармалюком, але знайти його не могли. А то рідна земля ховала своїх синів.
Та розвідали якось пани, де Кармалюк притулок має, і захотілось їм скарби забрати і Кармалюка впіймати. Озброїли пани військо величезне і підійшли до самої гори. Відкрились перед ними двері, що вели в глиб палацу. Кинулись пани скарби забирати, але раптом захиталась розгнівана гора і закрився вихід. Так і щезли ті пани. А славний отаман Кармалюк пішов у густі ліси і ще довго допомагав бідним людям.
А гору відтоді називають Кармалюковою. 
Джерело: http://www.ukrlib.com.ua/narod/printout.php?id=16&bookid=0 | 
