На початку ХVІІ століття видатний будівельник Павло Римлянин спорудив костел отців Бернардинів. Також від побудував високу фортецю оточену глибоким рвом, вона щільно прилягала до кам'яних мурів неподалік Галицької брами.
На 38-ми метровій вежі костелу щодня вибивав години дзиґар.
Упродовж декількох століть аж до останньої війни дзиґар вибивав години раніше на п’ять хвилин у порівнянні з іншими міськими дзиґарями.
"Як таке може бути?" – запитаєте ви.
"Годинник квапився на цілих п'ять хвилин на протязі віків та це ніхто не помітив? Ніхто не зупинив це неподобство?"
Цікаво, що було все якраз навпаки. Всі бачили поспішаючий годинник та без обурення а – з вдячністю!
Та подяка належала монахові чиє ім'я загубилося у віках, та не забувся славетний вчинок. Чернець був приставлений до дзиґаря та стежив за ним. Одного тихого львівського вечора він піднявся на вежу й угледів, як татарські орди стрімко мчать до Галицької брами.
Що ж йому було робити? Гукати вартових? Кричати? Та хто ж почує з висоти башти?
Й тоді монах перевів велику стрілку годинника з дзиґарем на п’ять хвилин уперед, якраз на ту вечірню годину, коли зачиняли брами у місті. Як тільки пролунав дзвін дзиґаря, всі брами зачинилися, та з ними зачини Галицьку. Ще б трішки й було пізно – татари вже були під стінами. Але все минулося, вчасно зачинена Галицька брама злякала ворогів й ті розвернули коней.
З того часу у пам’ять про цей вчинок дзиґар „Бернардин”, як нарекли його львів’яни, завжди поспішав на п’ять хвилин уперед.