Каталог статей

Дуже-дуже давно, коли ще не було Львова, тулилися - навколо цих гір села. Гори були вкриті лісами, де селяни знайшли надійне укриття від ворогів. І ось прийшов час біди - почали зникати люди. Не раз було, що людей, краде лютий лев. Він підстерігав свою жертву на одній з гір, де він мав свою печеру, а потім раптово пригав та вбивав одним ударом лапи. Потім спокійно волік в печеру і з'їдав свою жертву. Але й, робив він це лише тоді, коли бачив людину наодинці, тому довго ніхто не міг здогадатися про це. Розшукав старий мисливець лева. Він чув, що біля гори живе страшний звір, мабуть саме тому гинуть люди. Мисливець сховався в дереві із запасом їжі та води та зачаївся там на три дні і три ночі, поки не побачив на власні очі гігантського хижака. 

У селах був переполох. Ніхто не смів йти один у дорогу, ба, навіть підходити до гір. Це не допомогло, бо голодний лев почав красти людей прямо біля їх домівок. Які тільки пастки не готували для нього, все йому байдуже - нічого не допомагало. Слух про лютого лева розлетівся по всім навколишнім землям. І ось нарешті знайшовся хоробрим лицар, який наважився убити лева. Він прийшов із самого столичного Києва. Всі збіглися подивитися на нього і з нетерпінням чекали, коли той поїде вбивати звіра. Але лицар не поспішав. Перше, що він зробив, це завітав до місцевих ковалів, та наказав їм в таку броню, щоб їх не можна було зломати. День і ніч кували ковалі обладунки лицаря, той з'явився вранці, вони подали броню ледь у двох піднявши її, лицар вдарив об коліно ті обладунки та й вони зломалися. Лицар, сумно зітхнувши, залишив кузню, а ковалі знову повернулися до роботи. Між тим, Лицар пішов до іншої кузні, де замовив кований меч. Ковалі працювали як варені, без перепочинку. Лицар взяв меч, що подав йому коваль, поважив одною рукою та з усього духу вдарив по наковальні. Меч розлетівся в пух і прах, і лицар похмурений пошкандибав до таверни. Там він сидів за келихом вина й думав, як можна подолати лева без надійної броні? Ось до таверни зайшов відлюдник. Він їхав до Києва на прощу і зайшов, щоб поїсти. Ось, він побачив сумного лицаря та й запитує у господаря таверни: - Що це той лицар такий сумний? А той розповів, яке зло зявилося в їхніх краях, і відлюдник сказав: - Я знаю, як кувати зброю лицаря, так що ніякі звірі не розірвали його. Коли лицар почув ці слова, він здивовано підняв голову. - Потрібно, - каже відлюдник, - обладунки та меч окропити кровю невинних дівчат. Ось тоді ніякій потворі, вони не будуть страшні. Усі, хто був на заїжджому дворі, притихли, пильно слухаючи слова пустельника. - О це справа!, - сказав господар. Піднявся гамір, всі почали радитися та так нічого й не вирішили. Отже, спільнота вирішила  дзвонити у дзвони церкви, щоб зібрати співтовариство навколишніх сіл. Самітник стояв перед ними і повторив те ж саме, в таверні. Ні в кого не виникло сумнівів у словах цієї поважної людини. Одна тільки проблема - де таких дівчат взяти. Дівчата звісно ж були, але яка ж зних погодиться віддати свою кров? - Але й не потрібно, щоб одна так багато крові пожертвувала, - сказав пустельник. - Давайте зберемо всіх дівчат, та голкою проколемо мізинець. По дві краплі з кожної дівчини повинно вистачити. Так вони і зробили. Всі дівчата приїхали до гостинного двору, яка знаходився поблизу кузні, та й почали віддавати свою кров по краплі. Деякі давали одну краплю, інші - дві а деякі і в десять разів більше, ніхто не шкодував свою кров за безпеку близьких. Незабаром у діжку націдили стільки крові, що ковалі могли повністю утопити у ній свої обладунки та меч. Лицар взяв броню, ударив об коло, - але вона не зігнулась. Потім він взмахнув мечем, та й ударив по наковальні аж те й розкололося навпіл. - Нууу, - каже, - тепер я готовий. Вбрався лицар у броню взяв у руки меча та пішов до печери лева. Лев був дуже голодний і він збирався на полювання. Дивиться лев а наступна жертва сама до нього йде. Тут від як загарчав, як роззявив свою пащу, як виставив свої ікла та й кинувся на сміливця. Не встиг лицар і меч підняти, як лев упав на нього усіма своїми чотирма лапами. Броня витримала удар, та ще й кігті лева поламала. Лицар змахнув мечем і відрубав голову Лева. 

Наштрикнув голову лева лицар на свій меч, й пішов, щоб показати людям. З тих пір цю гору й прозвали горою лева. А місто назвали Львовом.