Підзахаричі — село в Україні, Чернівецькій області, Путильському районі.
В селі щорічно проводиться фольклорно–етнографічний гуцульський фестиваль - ярмарок «Захарецький Гарчик». проводиться в кінці вересня в НВК «Перлини Гуцульщини», Музей етнографії та ремісництва Гуцульщини.
Про походження нази села є така легенда.
На одній горі у Підзахаричах є невелике озеро. Мало хто з теперішніх людей знає, що тут відбувалося колись. А було таке. По долинах казилися татари. Не мали наші люди тоді спокою ні вдень, ні вночі. Тяжко було засівати поле, а ще тяжче — збирати урожай. Вискочять яничяри, заберуть майно, людей до ясиру, а хату з димом пустять. Люди рятувалися як могли. Хто був дужчий, той втікав. Старі і слабі тікали у нетрі й там будували собі колиби.
Так на цій найвищій горі, недалеко від озера, вселився чоловік на імя Захарій. Він був розумний, кмітливий і відважний. Почяв якось розводити господарство: коні, корови, бики і вівці. Без пастуха обходився, бо земля в горах не була помежована і товар ходив собі пустопаш.
Дивиться раз Захарій, а надворі стало темно, як серед ночі. За тім як блисне та як гримне — аж з вітром злива зашуміла. "Пек сему лиху, що це таке?” — гадає собі Захарій і став шукати худобу. Шукав недовго, бо весь товар був у кошарі. Коні стригли вухами і фуркотіли, а корови і вівці перелякані озиралися. Почяв Захарій рахувати майно, але найкращого бичка не було. Таке нещастя повторювалося майже щоднини. "Шо це за біда найшла мене тут, у горах, на новому місци?” — думав Захарій, а сам почяв надзирати за худобою. Так минуло кілька днів.
Одного разу, в неділю, стоїть Захарій на горі та й дивиться в долини. Та раптом все потемніло. Блискавка засліпила очи, а від зливи з вітром у Захарія не знайшлося сухого місця. Від озера щосили тікала бідна худоба. Десь загубилася найкраща телиця. "Що за дідча сила?” — бідкався Захарій і наблизився до озера. Але там лиш хвилювала закривавлена вода. Віднині Захарій зрозумів, де дівалася худобина. Йому не вдавалася робота. З голови не сходила думка, як знищити зло. День і ніч чятував на ворога з рушницею у руках. Раз під вечір підійшов бик пити воду. Відти вискочило двоголове Страшило — і до бика. Захарій прицілився, вистрілив, а Страшило як закричить та до неба як шугне… Блискавка з громом, вітер з дощем, вогняна сила Страшила так і прибила Захарія доземлі. Вона полютувала над Захарієвими горами, перелетіла Черемош і сіла коло озера на Сокільськім.
На перший раз Захарію не вдалося знищити Страшила, бо задрібні набої мав, але відлякав його від свої колиби. Та не встиг Захарій забути про все, як пропала ще одна худобина. "Вернувся Страшило”, — думав господар. Тепер він набив свою рушницу не дрібним шротом, а лезами ножів. Узяв острий топірець, присів коло бука і чятує.
Довго мусив чятувати. На третій день Захарій почяв дрімати. Тут з води вилізло Страшило і кинулося на Захарія. Несамовито вистрілила рушниця Захарієва. Блиск вогню і розпечених лез засліпили Страшило, і він простромився на сук бука. Захарій протер свої очі і узрів, як ранений змій звивається, скаженіє і намагається зірватися з сука. З його тіла капала чорна кров, як дьоготь. Гострий топірець Захарія відрубав одну, а потому другу голови Страшила від простромленої туші на суці.
Відтоді озеро стало чистим, а вода в ньому солодкава. Береги вкрилися густою травою. І більше не зникала людська худоба.
Кажуть, що той Страшило — то був злий дух найстаршого начальника татарської орди. І побачили ті, що втікали від біди, у Захарії свого оборонця та й стали селитися під його горою. Так зробилося село. Перший раз його назвали Захарич, потім Підзахарич, а тепер — Підзахаричі.
Українська міфологія знає десятки інших надприродних істот: божків, духів, демонів, чудовиськ, персоніфікованих абстрактних істот, людей з надприродною силою тощо. Особливо багатою на міфологічні істоти є Гуцульщина, де зафіксовані такі надприродні божества і демони як Антипко (домашній чорт), Блуд (нечиста сила, яка збиває людей з дороги), Гаргон (володар пекла), Лісна (лісова німфа), Лісовик (пастух і охоронець лісових тварин), Мара (дух убитого чоловіка), Нічник (міфічна істота, що забирає сон), Нявка (те саме, що Лісна), Обпаленик (чорт, засягнений блискавкою), Опир (міфічна істота, що висмоктує людську кров), Пекун (чорт із страченої дитини), Песіголов (міфічна істота з собачою головою), Підплитник (чорт, що живе під плитою або каменем), Потопельник (душа втопленої дитини), Рахманин (посередник між небом і землею), Русалка (водяна німфа), Самосій (міфічна істота, яка народжується на Новий рік), Сатана (найстарший чорт), Сточник (музикант, наділений нечистою силою вищим ступенем мистецької досконалості), Стратча (погублена новонароджена нехрещена дитина), Тарахтерник або Характерник (чаклун, що запродався нечистій силі), Хованець (міфічна істота, зроджена з магічного яйця, виношеного людиною під пахвою), Чередінник, Чередінниця (людина, здатна завдати шкоди людині або тварині), Чорнокнижник (нечиста сила, що скидає на людей град), Чугайстер (заклята лісна людина, все тіло якої обросле волоссям), Арідник, Дідько. Осиновець, Щезби, Явида (табуйовані назви чорта), Язя (змія з кількома головами) та інші (Н. Хобзей: Гуцульська міфологія, Львів, 2002).
Про язя згадується в билинному циклі про Добриню. Там є епізод бою з «ягою-бабою», аналогічний з боєм його зі змієм. Але цей старий образ ослаб, і вже в словнику Павла Беринди в формі «язя» (що живе і досі в Галичині) це слово виступає як рівнозначне з «чарівницею».
Мабуть саме Язя вбив Захар біля озера.
Джерело: http://www.kosivart.com/index.cfm/fuseaction/legends.pidzakharychi/ |
