Субота, 24.07.2021, 17:05Вітаю Вас Гість





Каталог статей

Головна » Статті » Легенди України » Історії

Гербова легенда

Герб не може жити без легенди. Легенда це не геральдичний опис герба, а його внутрішня потаємна суть. Не завжди офіційна легенда відображає справжну суть герба, його життя і характер. Але завжди, і це без усяких винятків, справжня гербова легенда відкриває багато таємниць власника герба будь то просто лицар, місто чи держава. Цей феномен вартий того, щоб замислитись і подивитись на герб більш зацікавнено. Спробувати розкрити його таємницю. Читати і бачити істину, а не удавану гербову дегенду це справжнє мистецтво і таїна яка не всім доступна — навіть доморощеним геральдистам, бо потребує потаємних знань предків, починаючи від сакральних символів і рун, та художнього, образного мислення. Гербова легенда це філософська категорія яка є своєрідною дорожньою картою власника герба, хоч він може це і не усвідомлювати, бо це царство духу, а не матерії. Це цікаво, захоплюююче і вельми корисно. Спробуємо трішки привідкрити завісу таємничості над гербовою легендою. 

Великий герб це візуальна презентація держави. Це голограма, повний запис душі народу, а не його проста і плоска чорно-біла чи кольорова фотографія. Так як хороший художник-портретист при створенні портрету передає не тільки зовнішній вигляд, але бачить своїм “третім оком” і намагається перенести на картину також  внутрішній світ, головні риси характеру і настрій, які чітко ним проглядаються, але можуть не до кінця усвідомлюватись і самим замовником — мальованою натурою. З чим же можна порівняти великий державний герб. Його сакральний зміст, що більш зрозуміло язичникам які молились стародавнім скинутим у Дніпро богам, можна порівняти з прикордонним стовпом, який встановлений на переломному моменті, в сьогоденні, але розділяє минуле і майбутнє держави. Можна порівняти з іменем. А відомо, яке ім’я обереш така і буде доля, так корабель і попливе. Тому слова (рус) “Беда” і “Победа” мають, зрозуміло, різну суть. Так і кожний герб, родовий чи навіть державний, має всяк свій внутрішній зміст, свою внутрішню логіку і суть, свій характер і норов, що відображає потаємний та глибинний внутрішній світ народу на даному історичному етапі, і в той же час посил, послання, історичну капсулу цього народу до інших народів світу і навіть іншим поколінням. Якщо взяти великі герби минулого ХХ ст. двох різних народів, які претендували якщо не на світове панування, то на європейське точно, то одні будували соціалізм, а другі націонал-соціалізм і відповідно їх герби відображали  у одних експансію (світову революцію), а у других анексію (Великий Рейх), що, погодьтесь, не одне і теж саме. Але незалежно від опису гербу, від його легенди, це виражено в гербах художніми засобами. Тобто герб, це і програма, ціль і мета виражена не словами, а графічним малюнком. Великий державний герб можна порівняти з великим дзеркалом, великим люстерком держави в якому відображено минуле, видно сьогоднішнє і проглядається майбутнє держави. Ось чому створити державний герб просто так, запросто, без особливого бажання і певних творчих зусиль не може навіть геніальний художник, або знаменитий геральдист, який претендує на роль головного герольда країни. Бо це дуже просто і водночас занадто складно для вузького спеціаліста. Виразити в художньому образі те, що, часом не сказано словами, а існує ще або інколи на підсвідомості. Саме тому представлений і “вибраний” ескіз великого гербу держави на повірку програє навіть своєму ж каверу, тобто створеному на його основі великому гербу Укрпочти. Бо так званий великий герб Укрпочти більш наочно, логічно і змістовно відображає суть і завдання Укрпошти символічними, художніми засобами. Оця зрозумілість і прийнятність і відрізняє, по суті справи, зокрема герб від емблеми. Як це не парадоксально, а вдалий герб, який відображає певні якості українців створив талановитий (геніальний у творчості) артист Орес Лютий (Антін Мухарський) з командою у “Зеленій лампі” з шевченківською хатою, анархією, салом, горілкою та іншими атрибутами. Це, звісно, мистецький гротеск — сучасний жартівливий герб української анархії, але він живий, в ньому присутня часточка внутрішнього духу нашого народу, що є невід'ємною частиною гербу, а не простого малюнку. Отже, як бачимо наочно, герб може створити і артист, якщо знає суть і глибинний зміст проблеми. Або учень середньої школи художнього профілю, якщо йому розказати, що має бути на гербі, що намалювати та організувати його творчу роботу.

Що ж має бути зображено на великому гербі, яке слово він має передавати (абсолютно точно, що не анексія і не експансія). Бо сказано у Іоанна: “На початку було Слово”. Які слова мають бути закодовані у символи і висловлені у формі художнього зображення з сильним духовним впливом на свій та другі народи. Зрозуміло, що шевченківських символів, як то сільська хата, хрущі та вишні замало. Та і золоте рало і постіндустріальному суспільстві у вік біотехнологій уже не таке привабливе, як століття тому. Може це має бути зображена велич духу, бо ми таки, як нація предків, що згадуються в Святому Письмі, великі, а не “огромні”, або богатирська наша сила — сила духу і сила волі. Бо у нас таки, як казав виходець з Таврії Леонід Биков, щось особливе: (рус) “А воздух — другой, а небо — голубее и поля зеленее”. Бо це Україна. Бо у нас досі збереглась і передається візантійщина в хорошому розумінні цього слова. І Україна саме цим і багата і відрізняється у світі, а не тільки своїм геополітичним положенням як говорив Бжезинський і думають американці. Це прекрасно розумів вождь соцреволюції коли оцінював роль і влив України на сусідів і імперію, які без України пересічні і другосортні. Бо Москва, насправді, і досі бореться не з кримськими татарами, а темнотою дрімучою і мраком, з азійським ігом у своїх духовних нутрощах. Бо ми українці, а не хтось інший, чужіший, якому ніякої різниці. Ми таки народ, який має власний дім, свою хату на відміну від могучого, але бездомного і безродного в класичній літературі, але з претензіями на роль “страшного брата”. “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля.” Може це доброта, лагідність, покірність. Любов, патріотизм. Те з чого починається Вітчизна. Може достаток, добробут, багатство. Бо хто не займався своїм родоводом і геральдикою буде дуже здивований з того факту, що наші предки —  трипільці мали свої родові герби і великий герб держави як побутову, ужиткову річ. У ті далекі часи по мові, одягу, сакральним символам, малюнку народи чітко розуміли і розрізняли де свої, а де чужі і малювали герби навіть на черепках, себто кераміці яка і дійшла до нас з глибини віків. Ці символи і сьогодні можна побатити на сорочці Володимира Великого в Римі. То може українську ідею, то єдине завітне слово яке має відобразитись на великому гербі держави що її виражає, яке уособлює народ, титульну націю, сьогоднішній зміст і сенс слід шукати у старовинній вишивці, у писанках і шкрябанках, в кераміці та інших культурних надбаннях та артефактах. Відомий телеведучий Павло жартома гіперболізує козака з мушкетом у козака з планшетом. Можна і з ядерною булавою, або балістичною ракетою, літаком “Мрією” яка досі працює на все людство. Але хіба планшет є уособленням українського духу і нашої держави? А може окрім козака з мушкетом має бути і дівчина у віночку, або жінка на якій держиться ця Україна. Правильно задають питання історики-геральдисти (О.Алфьоров) — А як цей символ будуть сприймати і трактувати через 10, 100, тисячу років? Однак і геральдист, як і художник сам по собі не може відповісти на питання, а що ж має бути відображено, відбито, відтиснено золотом і сріблом на тому великому гербі, бо і геральдисту і художнику потрібно знайти те потаємне чарівне слово, яке передасть і відобразить дух, прагнення і потаємну, прописану на небесах природу, карму народу і нації. Він може лише відповідати за зовнішню форму, формальні канони геральдики і гербу. Внутрішня ж сутність підвласна лише тим хто має родові герби і розуміється на їх глибинній суті, призначені і силі. Як зрозуміти людину, яка походить від одного з українських гетьманів (навіть зовні не перепутаєш гени) і не цікавиться своїм родоводом. І не від такого-собі “кізяка”, а одного з найкращих, який зложив голову за Україну. То хіба цього любого друга цікавить Україна або великий герб якщо він так заклопотаний пошуками хліба насущного. Його не створять і сотня міністрів, ні депутати усією Верховною Радою, ні Президент, якщо не проявити головної якості, про яку говорив Фідель Кастро Рус (погляньте на розкішний герб Куби) - “упорства”, тобто наполегливості та організаторського таланту.  Такого таланту як у організаторів, менеджерів, продюсерів — імпресаріо держави. А з цим у нас, слава Богу, все в порядку. На жаль досвід держави у цьому плані, мається на увазі відродження так званої міської (сільської) геральдики, тобто геральдики міст і сіл нової незалежної України 90-х років не зовсім, м'яко кажучи, правильний. Але можна подивитись у сусідніх народів. Наприклад у Білорусії де кожний населений пункт, кожна сільська рада подавала проект гербу на розгляд у спеціалізований, компетентний орган — інститут який має фахових істориків, археологів, геральдистів та інших фахівців з цього питання для  порівняння проекту сучасного гербу міста чи села з попередніми історичними прототипами і лише після такої фахової перевірки та верифікації узгоджений і підтверджений документами і фактами герб (старий чи новий) попадав на затвердження Президенту Білорусії. Це і називається - “Жывє Беларусь!” І не важливо хто підписував і дав путівку в життя, бо це міг бути і Кабінет Міністрів і Верховна Рада. Мені це нагадує Литву і Велике Литовське Князівство часів Вітовта, коли Литва, Білорусія і Русь-Україна входили до однієї держави і не випрошували польських гербів у Владіслава Ягайло, а казали твердо — використовуватимемо старі. У сусідній Молдавії, яка до речі змінила і суто українське слово Молдавія, що переводиться і розшифровується фахівцями, як “молода домінія”, на романомовне Молдова, з великим гербом держави виник і взагалі історичний казус. Незважаючи на наявність величезної наукової бази у істориків,  археологів, нумізматів, архіваріусів та філологів, незважаючи на наявність всіх зразків давніх гербів Молдавії на монетах та печатках починаючи з 1359 року (заснування державності нашими предками з Закарпаття - Мармарошу), молдовани, через брак геральдичної традиції про яку писав Олег Однороженко, звернулись за порадою і допомогою в Бухарест. І що зробили румуни для осучаснення гербу Молдавії — добавили на молдавський герб німецького орла. Того самого, якого і самі тако-сяко перефарбувавши перезапозичили у німців, а не власного корвіна з гербу Валахії (рум. Țara Românească). І це при тому, що Молдавію  як державу заснували українці з Закарпаття і саме через українців, а точніше їх антагонізм з тевтонами, німців в Молдавії ніколи не було, на відміну від історичної долі Румунії де німці в Трансільванії теж творили історію майбутньої країни, а потім (при Чаушеску) плавно “повернулись” на свою історичну батьківщину. Для допитливих дивись пруський аналог — (рус)“Геральдический «ВЫВИХ» в Калининградской области”. А чому це вчить і що це означає у сучасному моменті. А те, що ніхто крім нас не створить великого герба, бо німці додадуть до нашого герба свого чорного орла, хорвати шашечки, американці і угорці смуги (останні смуги Арпадів), росіяни — Зелений Клин, білих ведмедів і бурові в тундрі де українців мільйони, канадці — кленовий листок до калинового, аргентинці — шапку, яку люблять українці і яка зветься фригійський ковпак і ще поле під кабачки в придачу, а Євросоюз — зірочки на позначення племен і народів. Французи поставлять лілії, англійці конюшину, інші народи — кедр, тис, лаврушки, петрушки, тобто дерева і рослини; а також кроваві або полум’яні язики, гребінці, хохлики, роги, кігті, пазурі, пеніси тощо. І все це слугує для передачі ідеї, або підсилення враження і впливу символьними художньо-графічними засобами ... Брянщина і Кубань теж мають свої історичні символи пов’язані з українцями, а не тільки Кубанський козачий хор з народним варіантом гімну. І всі будуть частково праві. До речі, бурова вишка знаходиться на гербі Румунії часів соціалізму, а росіяни з народу визнають, що Сибір, тундру Заполяр’я, Далекий Схід освоювали українці та “Студибекер” і їм завжди знайдеться там місце, як і євреям в Біробіджані. А ще вони щиро дивуються звідки це так багато золота і алмазів у найбагатших олігархів з того краю.

Що зробив Адольф Гітлер з приходом до влади. Він створив спеціальний орган який розробив символіку нової націонал-соціалістичної (нацистської) Німеччини. Відомий історичний факт, що йому принесли готовий ескіз, в якому він нічого не міняв і не видумував по суті і символам, а як колишній художник додав лише оформлення — більшої виразності, динаміки, експресії. Так до чорного німецького орла (порівняйте з орлами римських легіонів як продовженням спадку Священної Римської імперії у німецькому виконанні) специ окультних наук та ідеології добавили арійську сваргу (свастику) і вийшов символ, що орел який підняв але не розпростер крила і ніби як квочка підгрібає(захищає, оберігає, держить) під себе символ всесвіту. Звісно, що такого опису не знайдете в офіційній німецькій легенді герба тої держави, але все це набагато раніше записано і сказано і у німецького хроніста Відукінда Корвейського, і у литовського князя Владіслава Ягайло 1410 року, коли він отримував з рук тевтонів мечі Грюнвальду. Як записав польський історик Ян Длугош (рус) “Я буду молить их обратить гнев свой на них, как на столь же дерзких, сколь и нечестивых врагов; ведь врагов моих нельзя утишить и умиротворить ни справедливостью, ни смирением, ни предложениями моими, пока они не прольют кровь, не растерзают утробу и не наденут нам на шею ярма. ” Така суть, природа німецької імперії. Їх (прагнення) лише по іншому втілили в зображення, а вже ідеї і символи заволоділи масами. Епохи різні, люди різні, але слова сказані тевтоном і слов’янином однакові, бо вони виражають віковічну німецьку мрію і суть з тих пір, як тевтони висадились зі своїх кораблів на землі слов’ян у Європі. Це слово на тому гербі і сьогодні читається як АНЕКСІЯ землі і створення/завоювання життєвого простору, мрія про світове панування.

Наочним, повчальним і зрозумілим є герб іншої величезної держави яка простяглася в 11 часових поясах і проіснувала 74 роки. Це герб Радянського Союзу (SU). (рус) «Но ни орёл, не лев, не львица/ Собой украсили наш герб,/ А золотой венок пшеницы,/ Могучий молот, острый серп.» Але це не основні геральдичні фігури. Порівняйте з гербом РСФСР 1918 року як його попередником — “... изображений на красном фоне в лучах солнца... “. Не зупиняючись на молотках, серпах, зірках, колосках не випадково на ньому центральними геральдичними фігурами є схід сонця і півкуля земна. Що мовою геральдики означає “від сходу сонця і на пів світу”. Тобто це герб ЕКСПАНСІЇ. Поширення своїх ідей, ідеологій, політики, культури, моралі, способу життя та інших цінностей від місця де сходить сонце і “до самих до окраїн”, що цілком узгоджується з принципом світової революції. Є логічним художнім образом основної мети держави тих часів — поширення світової революції і комунізму на Захід. А зірки, серп і молот лише посилюють цей психологічний ефект і надають цьому процесу гостроти і сили. В той же час герб СРСР врахував і всі досягнення великих королівських та імперських гербів. Королі та імператори не мали таких проблем як зараз. В королівському великому гербі були герби всіх земель, що входили, чи були приєднані до королівства. Це використали румуни.  Наприклад, в сучасний великий герб Румунії входять герби Валахії, Молдавії, Баната, Трансільванії і Добруджі. Зауважу, що Молдова і досі незалежна держава. А в Большой герб Російської імперії входили герби країн/земель, що входили до її складу. В гербі СРСР не використовувались ні історичні герби країн/союзних республік, ні їх прапори, але вони присутні, як відомо, не прямо (символьно, графічно), а в надписах на стрічках гербу. Таким чином, якщо потрібно створити великий герб держави за територіальним принципом підпорядкованих, об’єднаних у одній державі історичних українських земель, то потрібно відображати на ньому історичні герби всіх цих земель, і аж ніяк не за принципом захід-схід або північ-південь. Якщо за історичним, то історичні державницькі герби і всі прапори — жовто-блакитні, малинові, синьо-жовті, червоно-чорні та інші, що теж має відповідні приклади в геральдиці.

У великому гербі має відображатись, відбиватись національна ідея, основна риса, колорит і ідентифікаційна особливість (грубо кажучи, унікальність за якою українські племена потрапили в Біблію) народу об’єднаного в державу. Має відображатись не тільки славне минуле, але й посил  « Urbi et Orbi» —“Народам і Світу” в майбутнє, а також головна національна спрямованість і стратегія сучасної держави. Для чого вона існує і яка її історична роль, місія у світі. Відомі українські спеціалісти з геральдики і навіть ті, які претендують на роль головного герольда країни публічно погодились з запропонованим проектом великого гербу, але при формальній відповідності канонам геральдики чи є все що потрібно у схваленому ними проекті. Чи все гармонійно і підпорядковано головній меті. Очевидно, що ні. І це, навіть не свідомо, а на рівні інтуїції, помічають не лише фахівці та журналісти, а й просто освідченні, художньо обдаровані, творчі люди які мають гарний смак і відчувають внутрішню логіку великого державного символу. Простота, лаконічність, виразність, внутрішня гармонія, довершеність — ось основна загальна формула вдалого гербу. На деталях зупинимось згодом.

Таким чином, для створення великого гербу тими хто не має власного родового гербу, а відповідно родового досвіду і допомоги предків, інтуїції в цій делікатній, важливій і непростій справі, потрібне планування і розподіл робіт, наполегливість і організаційна робота. Має бути розроблений і правильно розписаний план-графік з вказанням виконавців і строків. Все це лише підтверджують наведені вище приклади розробки державних гербів.

Хто ж має розробляти проекти великого гербу держави? Оскільки питання комплексне, то і залучатись мають фахівці з різних галузей і дисциплін. Окрім головного організатора і диригента “мозкового штурму”  до праці мають залучатись:

1. Ідеолог, філософ, теолог.

2. Державознавець, політолог, дипломат.

3. Мовознавець, філолог, письменник і поет.

4. Історик, археолог, нумізмат, архівіст і медієвіст.

5. Культуролог, фахівець образотворчого мистецтва, мистецтвознавець.

6. Свагіст, геральдист, психолог.

7.  Гравер, ювелір, технолог.

8. Екслібрист, офортист, ХУДОЖНИК. От якщо всі ці спеціалісти попрацюють і принесуть (висловлять, донесуть) в результаті все що потрібно для творчої роботи художнику, то він зможе втілити їх напрацювання, думки та ідеї, пропозиції, бачення і сподівання в художній образ проекту (і не одного) великого герба держави. Як бачимо, художник сам по собі, один не може бути фахівцем у всіх цих областях знань. Саме тому, маючи талановитих і навіть геніальних художників в українській державі, маючи цілі художні школи майстрів найвищого класу і художників загально визнаних, світового рівня ми досі, за 30 років, не бачимо потрібного проекту великого гербу у їхньому виконанні. Наші художники нахваляються, що вони кращі, професіональніші за самого геніального Сальвадора Далі маркіза де Пуболь з Каталонії (Іспанія), який був самоуком, але за втілення України в гербі не беруться. Зате ХУДОЖНИК може вислухати розповіді і поради фахівців і щоразу малювати, малювати і малювати різні варіанти проекту великого гербу, доповнюючи, змінюючи, переробляючи його до свого творчого бачення. Художник не спеціаліст по замішуванню глини, а є митець, творець, деміург якому потрібно матеріальне тіло, щоб вставити душу, створити живий образ держави. І гроші, премії та матеріальні стимули у вигляді конкурсів не вирішують вказану проблему яка має організаційний характер. Таким чином, малюючи навіть пародії на проекти великого гербу можна початкову картинку значно покращити і оживити, надати гармонії, цілісності і зрозумілості, що і сталось з проектом великого гербу Укрпошти.

Отже, у великому державному гербі має бути втілена велика державна ідея. Має бути яскраво виражений внутрішній і зовнішній ідейно-політичний посил. Правильне і гармонійне художнє рішення. Технологічність. Перед тим, як виставляти проект великого гербу на затвердження треба виготовити його макет, діючий зразок у дорогоцінному металі з усіма прикрасами з самоцвітів, або емалями. А це значить, що має попрацювати технолог і конструктор-ювелір, який має відповідні навички залиття і смаку. Потрібно знайти необхідний баланс щодо дрібних і малопомітних, зайвих, другорядних та малозначущих деталей, особливо інших кольорів. Наприклад, щоб залити червоною емаллю кігті лева у запропонованому проекті великого герба вони мають мати досить значну площу, тобто бути досить непропорційно  великими. Як ви думаєте, чому німці на своїх гербах віддавали перевагу великим, просто громадним окровавленим язикам левів, а не їх червоним кігтям. Геральдисти кажуть — добро, годиться, але щоб вони не говорили, як би вони не трактували, описували, але, погодьтесь, що кігті, пазурі лева це не ті загальноукраїнські символи які характеризують нашу державу, народ, націю. Теж саме і з пенісом лева, який по факту виглядає більший ніж “мушкет” у козака. Чому геральдисти мовчать. Наведем історичний приклад. У культурі Греції пеніси малі. Африканські правителі-канібали у свої столицях встановлювали статуї з величезними чорними. У патріархальній Індії — на всі смаки, від малого до великого.  Коли спартанці царя Леоніда билися з персами при Фермопілах, то вони не мірялися з ними пенісами і довжиною списів, а проявляли такі лицарські якості воїна як сміливість, відвага, хоробрість, мужність. Цим вони ввійшли в історію і ці якості заслуговують  бути відображеними на щитах і гербі держави Спарта. Якщо у банкнотах має бути якомога більше дрібних деталей, то на монетах зовсім ні. І на кокардах теж. Там вони невиразні і “шкідливі”(нетехнологічні). Тому великий герб має бути настільки технологічний, щоб його можна було порівняти з кокардою і навіть виготовити в якості кокарди, підвіски тощо без спотворень і втрат елементів. Ось для чого потрібен підпис і робота технолога. Звернувся якось за потребою до одного від природи талановитого художника, який намалював герб району що затвердили можновладці без належної фахової експертизи, виготовити вставку до персня. Він підробляє гравіруванням і спеціалізується на різних дрібних сувенірах з срібла. Так за своє рідне дітище, свій герб району навіть не захотів братись, знаючи і нарікаючи вголос скільки там багато мілких елементів, карлючок і штришків, камінців і баранців. Ні за які гроші. Йому підробити римські  срібні денарії з профілем імператора виявилось легше і простіше аніж втілити в дорогоцінний метал свій авторський герб. Кому потрібен такий ніби красивий але недолугий герб-картинка який не можна носити, подарувати, пропечатати ним грамоту, перенести на значок та ще всяке інше до потреби. І коли дилетанти розповідають, що великий герб держави ніде більше не буде використовуватись як на бланках Президента, то це неправда і спекуляція. Великий герб держави піде не тільки до висококласних спеціалістів з канцелярії Президента, а й до ремісників та в народ — у своє велике і щасливе життя, і вже на стадії проектування треба подбати, щоб там не виникало казусів і спотворень, які ганьблять саму ідею. Наприклад, у молдован горе художники з народу так розтягнули морду тура і змінили вуха, що він став схожим не на тура, а, Господи прости, на ослика. Це гіпертрофоване зображення переносять на державні прапорці і продукують шаленими масовими тиражами. Порівняйте з туром герба Буковини для наглядності. Втрачена мимоволі впізнаваність на такому ширпотребі з державною символікою. І не те що інші народи здивовані та розгублені, а і навіть найближчим сусідам і справжнім братам козакам треба заглядати в енциклопедію, щоб дізнатись що то “звірюшка”, прям як в мультику (рус): “Я был когда-то странной/ Игрушкой безымянной/...Теперь я Чебурашка/ Мне каждая дворняжка/ При встрече сразу/ Лапу подаёт!” Хіба є за цією “звірюшкою схожою на мурахоїда” ганявся наш предок роду Драг-Сас (Драгфі угорською) по Карпатах — український хоробрий лицар Драгош. Воєвода з Мармарошу. Прочитайте легенду про заснування Молдавії, щоб розшифрувати їх герб.

Окремі геральдисти чомусь погодились і з більш суттєвими і принциповими внутрішніми логічними протиріччями проекту великого герба. Наприклад з тим, що архістратиг Михаїл автором штучно зроблений не просто другорядною, неосновною фігурою герба, а щитотримачем. На рівні з левом. Де це видано герольдами. На яких гербах і в яких країнах таке можна побачити на прикладах? Є лицарі, є слуги, є звірі та птахи, є негри, є ангели на надгробках, але щоб були святі та пророки у щитотримачах герба держави??? Це відкрито межує з святотатством та іншими незугарними сквернами. Є багато гербів з святими, воїнами духу, архістратигами та стратигами, наприклад Гергієм (Юрієм) Побідоносцем, але ніде не порушується ієрархія та внутрішня логіка. І це ще не все, що “недогледіли” герадьдисти. Ієрархія і логіка порушена і втому, що козак з мушкетом знаходиться на хоругві, а архістратиг Михаїл у щитотримачах. Тут навіть дві помилки, бо на українських хоругвах глибоко віруючого народу традиційно зображувався Ісус Христос, Богородиця, або святий, але аж ніяк не козак з мушкетом. Логічно, що місце козака не на хоругві, а на сходинку нижче. Тому ці дві геральдичні фігури явно або навмисно перепутані місцями, що лише підкреслює логічну абсурдність такого рішення проекту. Зайве нагадувати, щоб миттєво зробили з автором проекту мусульмани, якби автор помістив у щитотримачі не архістратига, а, скажімо, Пророка. Нагадаємо, що таких “вольностей” та панібратства з духовними святинями не допускають і клірики, служителі церкви навіть вищого рангу, які мають також свої релігійні герби та геральдику.

Таким чином, можна зробити висновок, що художник не зовсім вдало пожартував, “приколовся” у своєму проекті великого гербу, а геральдики за зовнішньою формою і геральдичними атрибутами пропустили внутрішню суть, логіку герба і сприйняли жарт за чисту монету, давши свою рекомендацію публічно.

 До речі, в українців є і на цей випадок історичний повчальний приклад гідний розгляду і прийняттю до уваги, бо в державі різні народи, різні релігії та і Церков як організацій  багато. В центрі сучасного румунського міста Редеуць (українські Радівці — від слова “радіти”, тішитись з насолодою) зберігся найстаріший в Молдавії храм Св.Миколая, який є усипальницею господаря. В південно-східному куті наосу цієї трьохнефної з потужними (до 1,40 м) кам'яними стінами і вузькими, як бійниці вікнами церкви похований її ктитор — господар Богдан I. На старовинній прикрашеній багатим рослинним орнаментом і щитом з головою тура намогильній плиті староукраїнською мовою (мовою роду Drag-Sas) зроблений напис (Grigoraş, Caproşu). Надпис молдавського національного героя Стефана чел Маре каже (рус): «Благочестивый господарь Земли Молдавской Ио Стефан воевода, сын Богдана воевода, украси гроб се своему прадеду, старому Богдану воеводе в лето 6988 (1480) месеца января 27». Асортимент речей при ньому невеликий: 63 срібні з позолотою гудзика і золотий перстень, який був надітий на безіменний палець лівої руки. Судячи з реконструкції господарського костюму, він цілком відповідав стилю одягу європейської знаті того часу. Навпаки в  литому масивному золотому персні (24.73 г) поєднані готичний стиль (композиція з чотирьох голів хижих звірів з лапами) з арабським написом “Аллах” на вставці. В цьому зв’язку примітним є і присутність імені бога мусульман на ряді монет карбування Шерх ал-Джедід 767-769 рр. (Яніна). На окремих екземплярах біля слова ”Аллах” є супутній титул “емір”. В мусульманських народів немало імен в складі яких міститься поняття “Аллах”(Гафуров). Але називатись іменем бога в “чистому” вигляді — святотатство. Кожний правовірний знає: ніхто з людей не може бути урівняний з богом, бо (рус) «превыше Он того, что ...Ему придают в соучастники» (Коран). Але особливістю персня Богдана I, є те, що ім’я знаходиться в недвозначному змістовному зв’язку з надписом на його персні — “Богдан” і “Аллах”, тобто ”Бог”. Як відомо: (рус) “Восток дело тонкое, Петруха”.  Це означає, що був зроблений усвідомлений натяк на даний антропонім. Таким чином арабське слово можна сприймати і як  повний переклад імені молдавського господаря з роду Drag-Sas. За цією логікою дивна монетна легенда “ емір Аллах” читається в значені “ воєвода Богдан”, а на персні написано ім’я його володільця — українське ім’я Богдан арабською. Титул арабського походження “емір” або “амір” (в перекладі - “правитель”, «предводитель») характеризував в Золотій Орді власників ленних прав  різних рангів — десятників, сотників, тисячників і темників, начальників міст і беклярибеків (керуючих в ранзі Пем’єр Міністра). Наведений історичний приклад вказує на ще одну помилку художника і суттєвий недогляд геральдистів. А де на проекті великого герба є згадка, символи про цілий великий народ який має з нами спільну історію, який бореться за свою історичну Батьківщину, який повноправно входить до складу нашої держави і має свою тамгу, яка нічим не гірша від родових знаків Рюриковичів? Мова йде, звісно, про кримських татар. Геральдика дисципліна консервативна і пропустити чи знехтувати цілим народом у необачних заявах “одобрямс” виглядає як герольдичне хамство. Можливо хтось призабув, але український народ не моноетнічний і четверта частина його відносяться до інших етносів, народностей, націй. Вони теж українські громадяни і мають законне право бути гідно репрезентованими в державній символіці, зокрема на великому державному гербі, тим більше, що за це проливають кров. На жаль з об’єктивною історією і міською геральдикою в селах і містах на заході країни не все так добре, як з назвами геонімів у місті Лева. Є над чим працювати місцевим історикам і геральдистам. В цілому ситуація там подекуди плачевна і інколи навіть гірша ніж по країні. Хоча, почасти,  стосовно левів з гербів Галіції там досить традиційних прикладів різного вирішення гендерних котячих проблем. До честі бургомістра, у місті Лева гарно і правильно організовано процес найменування вулиць — Закон, Постанова Кабміну, Наказ Мінюсту, Інструкція. І маємо у місті взірець для всієї держави, до якого і не причепишся. Гідний всякого наслідування по всій країні. Треба бути дуже виваженим і обережним в публічних висловлюваннях на широкий загал, бо не всі мають герби і не всі розуміються на тонкощах геральдики. Авторитети не мають права формувати хибну думку, бо з цього нічого хорошого не вийде.

Можна піти і таким традиційним для України шляхом, щоб створити великий державний герб не групою фахівців. а представниками шляхетних українських (татарських, грецьких, угорських, болгарських, єврейських, російських, вірменських, грузинських, азербайджанських, гагаузьких тощо) родів. Ось для чого потрібні послуги фахового і неупередженого народознавця. Але тоді треба бути готовим, що кожний геральдичний рід захоче і буде намагатись, щоб частина його родової геральдики була представлена на великому гербі держави, а не тільки родова геральдика Рюрика. І буде по своєму правий, бо не тільки литовські князі творили історію України. І таких приладів — використання родових геральдичних фігур у великих державних гербах, як ви здогадуєтесь, повно. Ба більше, українська державність у їх державах історично проіснувала навіть більше ніж у Києві. Запитайте у фахівця з політичної географії та геополітики, історичної географії, етно- і демографії — Мирослава Дністрянського.

 

Побіжно згадаємо і про стрічки та надписи на них, які в геральдиці іменуються девізами. Були герби на яких зухвало писали - “Нам каже Бог”, або “З нами Бог”. Але де тепер ті роди від яких Бог відвернувся. Тому всі девізи, як то “Слава Україні”, “Україна понад усе”, і навіть “Боже великий, єдиний, нам Україну храни” мають відповідати народним сподіванням і потребам.

А як же перевірити вдалість проекту великого гербу, провести його верифікацію об’єктивно і неупереджено, якщо  всі мають певний меркантильний інтерес? Ось тут треба йти не у високі владні кабінети, а в народ, і ті місця де немає письма та Інтернету. До дітей, до пастухів і рибалок які сприймають світ безпосередньо таким, яким він є насправді. Тут потрібні послуги дипломатів, щоб вони з проектами великого гербу держави роз’їхались по всьому світу, по всіх краях та показали герб ламам, шаманам, вождям і народу прадавніх, архаїчних культур з самих віддалених закутків планети в горах, в пустинях, тундрах, лісах, джунглях Азії, Африки, Амазонки і уважно вислухали їх слова. Як казав знаменитий грецький філософ  Сократ: “Заговори, щоб я міг тебе побачити”. От великий герб і промовляє.  Оце і буде їх правдивий погляд і справедлива оцінка. Незалежна жодним чином від офіційного опису та гербової легенди, або думки чи бажань автора.  І тільки після такої незалежної та неупередженої верифікації вже можна буде виносити та розглядати проект великого державного гербу і Кабінету Міністрів, і Верховній Раді, і Президенту. А лаври, звісно, заслужені і запис імені в енциклопедії отримає художник. Але не з нього потрібно починати, а з духовних джерел, зі Слова. І нам не буде соромно за свої герби. Бо такі вони є насправді. Такими  ми є самі. Переконайтесь на прикладі родового герба Драго-Сасів.

Таким чином, великий герб держави це передача, віддзеркалення великої ідеї великого народу символьними, художньо-графічними засобами. Унікальність і самобутність, сакральні символи, національна ідея в контексті світової цивілізації як автентична українська пісня ось що має вирізняти наш великий державний герб серед гербів світових держав.

Соборний герб України.Тридцять років держава Україна намагається створити великий герб, але все ще знаходиться у творчому процесі. Чому українським художникам ще десять років ходити манівцями? Чому незважаючи на чотири офіційні спроби та шість Президентів досі не репрезентована наша держава у великому гербі? А відповідь, за всі ці роки пошуків, вираження, втілення в художньому образі ідеї Михайла Грушевського про великий герб держави, доволі проста і наразі вже проглядається досить очевидно. Вона полягає в простих і прозаїчних житейських речах. По-перше, у неправильно поставленому перед художниками завдані, а по-друге, в неправильно організованій організаційній роботі. В результаті все більше і більше страждає справа.

Розглядаючи представлені проекти, стає зрозумілим, що художники намагались догодити не істині, а формальним вимогам Верховної Ради 90-х років. Виконати певні нечіткі і неповні умови, щоб отримати першу премію, а зовсім не творити високі матерії —  втілити віковічну українську мрію, виконати заповіт. У цьому їх помилка і приреченість тих потуг та проектів. Вони й ніби старались втілити проект самої великої мети, ідеї, духу за допомогою галицького лева та козака з мушкетом, а це велика помилка. Бо ці символи не виражають всю глибину і сутність ні української національної ідеї, ні української державності. Тому їх проекти гербів виходили недомальованими, недоспіваними, недосказаними і звісно, що сприймаються суспільством та комісіями як сирі і недовершені. Масло у вогонь, як це не парадоксально, підливає оргробота, тобто і конкурсна комісія, так звана герольдія, що складається чи то з шести, чи то з дев’яти “академіків”, які зосередились на лапах лева і ширині його кроку та інших нюансах. Але скільки би їх не було, вдвоє чи втроє більше, однак це не зарадить справі, бо це не їх парафія і не їх компетенція виражати і втілювати національну державну ідею. Попросту, це завдання не їх рівня. Ця комісія має повноваження і експертні можливості у сфері форми і буття, а не духу і ідеології, тому і результати її роботи приземлені і формальні, а на виході немає достойного проекту Великого гербу. Як уже розглядалося, в організаційній роботі над проектом гербу має працювати не одна комісія, а, принаймі 8-9 і кожна на своєму рівні, і кожна вирішувати свої завдання, при цьому вони мають не перешкоджати і ставити палки в колеса, а допомагати і синтезувати велику ідею на все вищий і вищий щабель, на більш відповідальний і узагальнюючий рівень, відповідно до спеціалізації і компетенції. Це і називається правильна, наукова організація роботи та систематизований підхід для комплексного вирішення проблеми. Таким чином, всі проекти гербу, де крупним чином, гіпертрофовано зображено лева і козака “грішать” недосконалістю і недостатнім розкриттям основної державницької ідеї. Вони, по простому кажучи, не відображають достатньо повно ні минуле, ні сучасне, ні майбутнє України і цьому їх основна вада.

Проте є ряд проектів, які все ж таки носять таку-сяку національну ідею і не грішать однобокістю і недосконалістю у відображені ідей минулого і майбутнього, але герольдія за формою не побачила змісту і разом з водицею вихлюпнула з купелі народження і хрищення великого гербу і дитинку. Тобто є ряд проектів гербів, які все ж таки після удосконалення і приведення у відповідність художньої форми можуть бути запропоновані на більш високий ніж геральдичний (дотримання формальних вимог геральдики) рівень. Цілком зрозуміло, що найвищим рівнем у цьому питанні, найкомпетентнішою комісією є рівень ідей, ідеології, філософії, духу (див.Великий герб очима Драго-Сасів). Щоб багато не сперечатись про сутності, великий герб має бути таким, щоб його міг благословити Вселенський Патріарх. Його, умовно, можна порівняти з коронами які колись давно роздавали Константинополь та Рим. Але духовною короною держави. Відповідно і комісія має складатись з Венеціанських, Сіонських, а у нашому українському випадку, Афонських і, насамперед, Печерських мудреців (теологів) які здатні осягнути та розкрити глибину державної проблематики — як велику ідею великого і древнього народу, спрямувати і втілити її у великий герб. Тобто рада наймудріших які відповідають за все і на все, але головне за майбутнє представлене у гербі. 

 На щабель нижчий рівень це комісія з державників, політологів, дипломатів. Це так би мовити діючі теоретики і практики існування державності і виразники та носії державної ідеології та ідеї в сучасних умовах, в сучасному світі. До них відносяться, на сам перед ті, хто вистраждав ідею, хто за неї проливав кров (Гордійчук і військові лицарі), хто за неї сидів по таборах і в’язницях але не зламався (Степан Хмара та інші дисиденти), хто в поті чола розбудовав цю державу, хто за неї проливав піт, не досипав ночей і віддав на це кращі роки свого життя. Тобто ті носії державницької ідеології, які тут і тепер поклали все (ну майже все) на те, щоб було “Україна понад усе” не на словах, а на ділі у своїй практичній роботі. Ось ця комісія відповідає за сучасність у великій Україні, у її представлені у проекті Великого гербу. Від них залежить, що ми побачимо, руїну чи парость виноградгої лози. Гниль, цвіль і хаос, чи молоді пагінці, ніжні паростки нового світлого і прекрасного, надію кращого майбутнього держави. Як казав Омар Хайям: (рус) “В одно окно смотрели двое. Один увидел дождь и грязь./ Другой — листвы зелёной вязь, весну и небо голубое./ В одно окно смотрели двое.”

Ще на щабель нижче, але від того не менш важливішим, є рівень народознавців, істориків, мистецтвознавців. Це той рівень, який цілком і повністю відповідає за всю нашу багатовікову спадщину з моменту створення Світу, з моменту коли ми, як народ стали Homo sapiens, з моменту наскальних малюнків, поробок ужиткового мистецтва і письма. Це наша багатюща скарбниця предків, наша повна чаша, наші стовпи і фундамент на якому стоїть культура, духовність і мораль, весь сенс сьогоднішнього і майбутнього існування. Тобто все те, що відображається у великому гербі як минуле народу і держави, як її цивілізаційні і історичні досягнення. Це її багатство, нарядність, убранство, тобто ті шати, краватики, костюми та одежі які вирізняють нас як націю, які роблять і з пенька панька. Як говорять — “Наряди пенька, стане схожий на панька”. Скажемо одразу, що жоден з запропонованих проектів не пройшов повністю і безапеляційно цей рівень національного колориту, тюнінгу, дизайну, стилю і лише поодинокі намагались це хоч якось представити саме на рівні великого герба, але були майже одразу відставлені за браком виразності вираження ідей та ідеології. Тут є над чим працювати, але, на щастя, це легко виправляється і удосконалюється, бо це є уже справа техніки і технологій, а не духу і ідеологій.

Тепер перейдемо синтезу, до розгляду тих проектів, які показали внутрішню сутність та містять ідею достатню, щоб стати предметом розгляду політолога і вище. Одразу наголосимо, що не будемо давати жодних оцінок. Не будемо казати це добре чи погано. Не будимо підтримувати, або навпаки поганити жодного автора, жоден авторський колектив або школу, в цьому академіки мають значно більше досвіду. Не будемо  це робити не тільки по відношенню до людей, а так само відсторонено і неупереджено постараємось розглядати і ідеї. Спробуємо об’єктивно і неупереджено поглянути на факти, що проглядаються у 30-ти річній роботі над проектами великого гербу. Одним з таких проектів, що вибивається, вирізняється з загального ряду побудованому на неправильній, обмеженій і тендеційній постановці завдання перед художниками у створені проекту великого гербу є проект Івана Турецького і ще один дуже схожий варіант. Ці проекти містять ідею, яка виходить за межі технічного завдання 90-х років. Мова йде про проект, який має такі символи — малий герб, як знак Рюриковичів, “дівку з букетом” і козака з мушкетом. Отже ми бачимо по факту триєдину композицію яка ніби сама промовляє до українського суспільства та світу словами неодноразово сказаними живим класиком української політології — Вадимом Карасьовим. В ній образ держави, образ України постає у вигляді дівчини. Але не просто дівчини, а дівчини яка перебуває, як Україна у досить невизначеному стані, у стані вибору, на певному роздоріжжі. І з цим частково, чи повністю погоджуються всі українські політологи коли говорять про українську стратегію, український вибір, українську мету або ідею на даний час, сьогоднішній день уже 30 років. Це проявляється і в політиці спочатку нейтральності, згодом багатовекторності, потім європейського вибору і стратегічного партнерства. Цю ідею дуже влучно, випукло, рельєфно і гостро висловив, з точки зору (рус)”деньги говорят”, відомий бізнесмен Евген Балашов. Він умовно порівняв нашу державу в теперішньому стані з дівчиною на виданні, яка думає і розмірковує, якого б це багатого жениха (Івана, Сема, Сміта, Шмідта, Франсуа тощо) собі обрати на майбутнє, щоб не прогадати. В цьому сенсі проект гербу Івана Турецького читається так: малий герб, як центральна фігура це прапрадід Рюрик, козак з мушкетом уособлює батька з козатчиною, а дівчина сучасну Україну. От і вся сім’я на загал. І у цьому тріо саме дівчина, саме Наталка Полтавка відіграє провідну роль, є тією першою скрипкою яка грає свою мелодію. Вона уособлює Україну тим, що її риси характеру відображають ідеологію і певний світогляд держави. З однієї сторони вона сильна і незалежна, нікому не прислуга і не рабиня, а з іншої сторони вона не претендує вийти заміж за Івана, бо вона не така, як персонаж з гербу Равіч. Україна і її дівочий образ не претендують щоб приборкати, усмирити і приручити ні бурого, ні чорного, ні білого ведмедя. Вона геть не схожа ні по характеру, ні по духу на німкень, які були російськими, австро-угорськими імператрицями та польськими крулівнами. Її ніби і цікавить багатий заокеанський жених, який має гроші, але і бути у нього служанкою вона не згодна. Може тому вона шукає собі рівню в Євросоюзі, бо як казала Наталка Полтавка — знайся кінь з конем, а віл з волом. В цьому і вимальовується українська ідея на сучасному етапі розвитку державності. А доробити, відшліфувати і прикрасити цей проект до найкращих світових зразків великого герба, щоб він успішно пройшов мистецький рівень, звісно, можна і не представляє жодних проблем. Однак, наперед, завчасно відомо, що у такому чистому виді ні “дівка”, ні ідея не подолають найвищий рівень, бо обирати потрібно не гроші, а свободу. Тобто не “сіюмінутну” вигоду, черговий транш і позику чи подачку, а найвищі цінності, бо життя прожити — не поле перейти. Ще один проект цього типу містить частину сонця з променями у верхній частині щита, але це не дуже сильно міняє суть справи. Сонце, всесвіт як і сім’я “танцюють” навколо України в образі дівчини. Ось яка ідея проглядається/читається у проекті Івана Турецького і чим він вирізняється від основної маси проектів.

Є ще один проект, який має глибокий зміст, ідею і сутність української державності та держави. Це не художньо-ідеологічний, а історико-ідейний проект, який теж був попередньо відкинутий без належного розгляду та доопрацювання через різкий контраст і невідповідність змісту і форми. А даремно, бо всі ідейні, духовні проекти заслуговують на детальний, а не тільки геральдичний розгляд, та художнє доопрацювання. Мова йде про так званий історичний проект великого гербу, який був представлений і розроблений  авторською групою з Олегом Однороженком. Насправді це декілька проектів, які можна умовно об’єднати в один за суттю та ідеологією. Він теж містить загальну хибу пов’язану з козаком, і левом, тобто неправильною постановкою і розумінням завдання, однак у цьому проекті міститься важлива і перспективна ідея, яку пропустила, “прошляпила” вся герольдія при встановлені свого висновку. Сильна сторона цього проекту великого гербу у класиці, у класичному підході до геральдики великого гербу. У проекті зібрані всі українські герби, всіх українських і братніх по справжньому народів у просторі і часі. В цьому його унікальність, виразність і традиція у первісній класичній формі. Це, ці герби,  мовою малюнка говорять, що ми сильна, багатовікова і вельми багато етнічно різно представлена нація, потужна і по справжньому велика держава яка має свою гордість, яка має свою історію, яка має свою землю і свою Вітчизну, яка має свою правду і свою волю, яка має свій рядок у Святому Письмі. Ці герби, зібрані у одному великому гербі промовляють, що ми народ, який має свою ідеологію і божественну мету, призначення і своє слово у цьому світі. Ну ніхто ж не стане заперечувати, що в силах ООН українці найкращі миротворці з усіх народів. Це вже доконаний факт, бо такими вони є по своїй природній суті, внутрішньому єству. І цього у них не забереш і нікому не добавиш. Бо українці, перед тим як стріляти, думають не лише про себе, а про всіх і навіть своїх ворогів. І це виражено у проекті Олега Однороженка у великій і наочній ідеї України як продовження і наступниці візантійської ідеї, трансформації візантійської імперії в теперішньому світі. Це стосується і духовного, і державницького, і політичного спадку. Тепер, на сучасному етапі розвитку суспільства, уже не греки, а українці претендують (як і раніше, як і багато століть поспіль) на візантійщину у хорошому і широкому розуміння цього слова. І в цьому наша сила і перевага над сусідами, бо ми такі по суті, від природи. Бо така наша віра і мораль. Один українець, який виїхав у USA в 90-х по “зеленій карті” підмітив таку деталь. Йому чорний робітник американець якось сказав: “Ти, хоч і білий, але такий же добрий, як і ми”. І в цій доброті і справедливості, можливо, і полягає суть українського характеру.

Чому ж проекти великого гербу Олега Однороженка і команди були відкинуті комісією? Справа в тому, що вони надто сильно відрізнялись від інших проектів самим принципом художнього оформлення. Настільки сильно, що внутрішній зміст прийшов у протиріччя з художньою формою. А форма цих проектів дійсно вирізняється оригінальністю. Було вибрано круглу форму великого герба. Можна провести аналогію, порівняння з круглою формою герба Радянського Союзу та формою щита лицаря-батира. Але СРСР була дійсно на пів, на значну половину і в духовному плані азійською державою, тому кругла форма монгольського, татарського, а загалом азійського щита для тієї держави цілком підходила і була природною. Досить глянути на картину Михайла Авілова Поєдинок Пересвіта з Челі-Беєм на Куликовому полі, щоб дізнатись хто є хто і прослідкувати певні мотиви. Для нашої держави характерні не круглі легкі щити кінного лучника, татарина, монгола з азійських безмежних степів, а своя унікальна форма щита воїна піхотинця, яка якраз досить своєрідна і виникла через необхідність захисту і оборони у відкритому полі від нападу легкого озброєного вершника. Багато в чому саме завдяки такій формі щита Смоленські полки вистояли під ударами важкої броньованої кінноти німецького ордену на полі Грюнвальду (Жальгеріс) та новгородське руське військо в льодовому побоїщі. 

 Таким чином ідея Олега Однороженка, яка полягає у представлені на великому гербі держави всіх її малих гербів правильна і може бути рекомендована для успішної реалізації в класичному варіанті як золоті пластинки, дорогоцінні лусочки на броні китайського чи японського полководця, лицарському щиті держави, а також гобеленом і водночас мапою у просторі і часі, землями і народами у стража наших прав.

Якщо ж ми хочемо перетворити існуючий гобелен, або інші проекти з хибного завдання на великий герб, то слід звернути увагу на внутрішню логіку і потаємний зміст, те слово яке зашифровано у варіанті з трьох геральдичних фігур в основі. Це слово дуже поважне і дуже старовинне як саме людство. Проте воно не те. Не те, що виражає нашу державу. Воно підходить і не зачіпає за живе, не турбує стару номенклатуру, як власне і заборонену компартію яка її і несвідомо придумала/вписала, однак вона не влаштовує духовних, творчих людей і широкі маси якраз через ту невиказану словами потаємну сутність. Як казав Тарас Шевченко: “Ну що б, здавалося, слова.../ Слова та голос — більш нічого./ А серце б’ється — ожива,/ Як їх почує!.. Знать, от Бога/ І голос той, і ті слова/ Ідуть меж люди!...” Судіть самі. Є композиція з трьох геральдичних фігур — сокола з малого герба в центрі, лева та козака з мушкетом, які в даний момент тримають реально і фігурально цей основний елемент. Не будемо повертатись в минуле, але герб і відрізняється від простого малюнка зашифрованим у ньому потаємним змістом. Тому поглянемо, що може статись за мить, у майбутньому. Завдяки стійким і усталеним асоціативним зв’язкам, ми можемо запитати: “А чому в тебе, леве (вовчику), такі великі червоні, випущені назовні кігті?” “А чому в тебе, леве, такий великий закривавлений язик?” Звісно він не такий великий, як на суто німецьких гербах, але достатньо великий і суть така ж. Це не той галицький лев, який дряпається на скелю, трудиться і пітніє, що аж захекався і висолопив язика. Швидше це лев у пошуках і передчутті поживи. Можна запитати (і ми точно знаємо відповідь) козака з мушкетом: “Набої вже готові?” Більше того, за класикою жанру по Станіславському, рушниця яка висить на стіні має обов’язково в якийсь момент вистрілити. Очевидно, що в майбутньому. Куди і у кого? Так от, центральна геральдична фігура — сокіл в польоті, окрім того, що називається малий герб, ще і менша геометричними розмірами, фізичною вагою за лева і козака з мушкетом. Мисливці відносять її до дрібної здобичі. Нею не наїстись. Але не важко здогадатись, на кого в наступну мить накинеться дикий звір, на козака з зарядженим мушкетом, чи на сокола, якого тримає майже в руках. Та і козак з мушкетом, як (рус) “человек с ружьём” може в будь-який момент вистрілити. От і маємо  увертюру, прелюдію перед можливою драмою або трагедією. А це, звісно не наш символізм, не наше покликання і вибір. Голосом лицарським герольда це читається: “ На лови, на лови, кігті і набої вже готові!...” Великі лови.  На кого облизується лев великим закривавленим язиком? На святе, яке ми розшифровуємо словом ВОЛЯ. Отже потаємний зміст, внутрішня логіка тих проектів великого герба і гобелена з кабінету стража наших прав одним словом читається і розшифровується як ЛОВИ, ПОЛЮВАННЯ, ОХОТА. Звісно що це художньо-смислове рішення протирічить суті і духу українського народу, нашій меті і всесвітньому образу наданого вищою силою який пронесений через віки і прямує в майбутнє людства — “Мир вам люди, живіть з Богом.” Саме тому проект великого гербу Івана Турецького має інший зміст, інше потаємне слово, іншу суть, бо дівчина заміняє дикого і зажерливого лева не притаманного українській сутності і водночас урівноважує козака з мушкетом. Щоправда, теж не відомо у кого вистрелить мушкет, якщо козак сильно розгнівається, або хильне зайвого, чи з необережності. У того хто літає, чи в того хто “пиляє”?

Таким чином, виникає логічне питання — а може ні лева, ні козака з мушкетом взагалі не має бути на великому гербі. Відповідь — має бути представлено. Але не так, як в проектах, де попались у хитромудрі тенета, у хибне русло, хибний слід і колію зашореності і рутини художники. Саме тому справжні творці і винахідники перед роботою, вирішенням якоїсь важливої проблеми, не читають і не підглядають твори і напрацювання попередників, щоб не повторити їх помилки і не збитись на манівці. І лев і козак з мушкетом мають бути, але представлені на своєму, на належному їм місці. Як каже народна мудрість (рус) “Всяк сверчок знай свой шесток”. На припічку. Тобто в малих гербах відповідних земель. Там вони нікому не загрожують і не заважають, а навпаки доповнюють і підсилюють. Тоді і настає гармонія між гербами, символами і зображеннями на них представленими. Отже проблема не в геральдичних фігурах, а в розумінні і постановці завдання художнику.

От чого дійсно потребує великий герб, то це розкішного золотого окладу з багатою рослинністю в стилі українського бароко, а то в проектах якісь рідкі та скупі, неначе поскубана борода у старого монгольського діда. Але хіба ж це справжня проблема, щоб втілити великий герб в коштовному металі.

Але не треба нічого видумувати. Герб не обов’язково має бути новим, новаторським, новітнім, бо герби не придумують, а успадковують. Так на гербі Латвії три герби земель, що входять до держави, на гербі Румунії — 5, на гербі Іспанії — 9. А у нас 23, то ж чи не маємо ми право на класичний, тобто спадковий великий герб України. І цим гербом буде все сказано, хоч його і надалі кожний буде бачити і трактувати велику державницьку національну ідею по своєму. Отже Соборний герб України може виглядати, має право і всі підстави виглядати, приміром, так чи якось подібно в залежності від бачення і особистих вподобань кожного українця. Бо, на колір і смак, товариш не всяк. 

Великий герб державності України. Конструкція і опис. Станом на 19.12.2020 року авторський великий герб державності України в класичному варіанті за фактом має такий вигляд і суть.

Золотий великий щит на синьому полі.

На золотому щиті розміщені 23 щити українських земель, а також щит з малим гербом України (родовим знаком Рюриковичів) і малим гербом УНР проекту Михайла Грушевського, але з золотим Ралом (стилізовано — змінено Плуг на Рало).

Щити розміщені у певному смисловому, кольоровому і знаковому, графічно-символьному порядку, що виражає суть української державності.

1 рівень. Початок — корінь — рід — Рало золоте — Мир — Труд — Май — ЗЕМЛЯ.

2 рівень. Основа — фундамент — місяць новик — Матір — колиска — НЕНЬКА. 

3 рівень. Вибір — Візантійщина — Трипільська чаша — ДОСТАТОК.

4 рівень. Державність  — Стовпи Гедиміна —Тризуб — Тамга — військо — Січ — звитяга — СИЛА.

5 рівень. Єдність — Великий Тризуб — Сокіл в польоті — свобода —  рух — ВОЛЯ.

Над великим щитом НЕБО на якому Квітка життя — ЩАСТЯ — індо-арійська Сварга — Всесвіт — матерія — дух —ЗАРОДОК.

Синє поле охоплює Вінок — жито — волошки  — волошки в житі — ЖИТТЯ  — напис — Русь — Україна — золоте ЯЄЧКО.

Увінчує великий герб державності і суверенності Княжа корона — намет — синь-малинь-хутро — ДЕРЖАВА. 

Кольорова гамма класична — білий, чорний, жовтий, синій, червоний, малиновий, зелений. Компоновка —  гармонійна.

Золоті пшеничні поля, сині води і зелені Карпати це моя Україна — промовляє світу стародавня гербова легенда.

Volodimirus de Vancza-Weryha-Wysoczański-Dmyrykowicz, Galicia wysoczanski_v@ukr.net

Категорія: Історії | Додав: MrDibr (28.01.2021) | Автор: Volodimirus de Vancza-Weryha-Wysocz E
Переглядів: 47 | Теги: Герб | Рейтинг: 3.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Категорії розділу
Містичні легенди [12]
Легендарні українці [4]
Артефакти [11]
Історії [39]
Пошук
Випадкова стаття
[Б]
Походження прізвища Бринь
[В]
Походження назви прізвища Височанський -(ка).
[Містичні легенди]
Легенда про Георгія Победоносця та змія
Наше опитування
Що вас більше цікавить на сайті?
Всього відповідей: 2765
А у цей час у світ
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Мапа відвідувачів
Internet Map Яндекс.Метрика