Лохвиця (Локвиця) місто, районний центр Полтавської обл. Розташоване на р. Лохвиця (басейн Дніпра), на автомагістралі Київ — Суми. Час заснування невідомий. Вперше згадується в літописах 1320 року. Назва від р. Лохвиця. Утворення від "лохв-", за допомогою гідронімічного суф. "-иц(я)".
Лохвиця (Локвиця) ріка, права притока Сули (басейн Дніпра) (колишнє Лохвища, Лохвя, Лохфича, Лохвица, Хвиця). Походження назви не з'ясовано. Існує кілька гіпотез. За однією з них, гідронім виник від лох «самець сьомги в період нересту». Тлумачення наївне. Інші назву виводять від давньослов’янського «дощ», «калюжа».
Про походження назви Лохвиця пише Олександр Панченко у книзі "Лохвиччина. Мала енцеклопедія" - "...Городище, назване "Тічок", знаходеться на території сучасного центру міста, поблизу теперішньої площі перемоги було розташоване на низькому і вузькому перешийку, утвореному заболоченою долиною річки Лохвиця і великим болотом, з якого витікає річка Сулиця. Кажуть, що назва "Лохвиця" походить від слов'янського слова "локва" - калюжа, болітце, за іньшими твердженнями, - від стародавньої назви "лохина" - кущика з роду брусничних, або "лох" - дикої маслини. Побутує й інша версія. Буцімто, в ХІІІ столітті в околицях міста та прилеглої місцевості до розташування населеного пункту стали селитися втікачі (версія Г. І. Халимоненка), які повиривали під землею так звані "льохи" для захисту від набігів кочівників. Річка Лохвиця, яка майже висохла, в той час називалася "Хвицею" через свою покрученість. Від назв "Льох" та "Хвиця" і набула назву "Льохвиця", яка з часом перетворилась на "Лохвиця", але від деяких старших місцевих жителів можна почути "Льохвиця"...". Ще одну, литовську, теорію пропонує Костянтин Миколайович Тищенко, за його версією місто Лохвиця походить від литовського слова - lokys «ведмідь», lókiškas «ведмежий», lókininkas «ведмежатник». Отже Локіса - Локвіца - Лохвиця.
Зараз у місті Лохвиця діють швейна фабрика, АТ "Лохвицький промкомбінат", харчосмакове орендне підприємство "Зоря", цегельний завод, дві будівельно-монтажних організації і три шляхових будівельно-експлуатаційних, підприємство "Харчування" АТП-15342 і авто підприємств облспоживспілки, управління житлово-комунального господарства, управління експлуатації газово го господарства, друкарня, районна і дитяча лікарні, поліклініка, 7 аптек, ресторан і кілька кафетерій, ряд побутових підприємств, будинок культури, кінотеатр, краєзнавчий музей, бібліотека, три середні загальноосвітні школи, спортивна і музична школи, медичне училище, СПТУ-27, станції юних техніків і натуралістів, будинок школярів, відділення "Полтавабанку", ощадного банку, пошта, підприємство електрозв’язку "Укртелеком", кілька малих і кооперативних підприємств. У Лохвиці видаються газети "Зоря" (з 1944) і "Свобода слова".
Споруджено наступні пам'ятники: українському філософу і просвітителю Г.С. Сковороді (1922, реконструйовано в 1972 р., скульптор І.П. Кавалерідзе); В.Л.ЛенІну (1932, реконструйовано в 1989 р., скульптор В.Рябчук, архітектор М.М.Пивоваров); загиблим у роки Вітчизняної війни воїнам-визволителям (1957, скульптори Я.Й. Рик і Н. Клейн); і пам’ятний знак полеглим воїнам-землякам (1967, реконструйовано в 1975 році); комсомольцям двадцятих років (1968, скульптор Ю. П. Варв’янський); пам’ятний знак воїнам-визволителям стрілецької дивізії Воронезького фронту (1975, реконструйовано в 1989 р., скульптор Шапран, архітектор Гвоздя).
Постановою Ради Міністрів УРСР № 532 від 24 листопада 1976 р. Лохвиця занесена до переліку малих і середніх міст України, що мають пам’ятники історії, архітектури і містобудування.
| 
