Неділя, 25.09.2022, 20:28Вітаю Вас Гість





Каталог статей

Головна » Статті » Легенди України » Легендарні українці

Легенда про Анжуйську лілію гербу Комар

 

 

Легенда про Анжуйську лілію гербу Комар

Комар, Анжу, Коріатовичі, Поділля, Брацлавщина, Сас

    Поляки вважають герб Комар своїм, себто польським. Але звідки, з якого роду-племені походить український рід Комар. Його етнічне походження залишається для багатьох загадкою. У чому кредо гербу Комар. Спробуємо схематично окреслити початки історії роду і гербу Комар, його генеалогічну лінію та розгадати історичну загадку — звідки на Поділлі родовий знак династії Анжу — королівська лілія. Як каже англійська мудрість (рус): «Вся жизнь лишь цепь и мелочи в ней звенья, нельзя звену не придавать значенья».

    З 1240 року Поділля опиняється під владою монголо-татар. Воно стає частиною улусу відомого темника Ногая, володіння якого простягаються від Дону аж до гирла Дунаю. Він наводить дисципліну і лад в своїх володіннях, де кожний татарський рід знає своє місце - свої літні пасовища та зимові стоянки. Місцеве населення, себто українців, ніхто не грабує, не вбиває і не забирає в полон чи рабство. Ногай, як і інші правителі з Золотої Орди, призначає урядника (баскака) для збору податків, а місцеві мешканці обирають від громади свого представника — отамана, якого затверджували татари, але який є представником громади і служить посередником між татарською владою і місцевим українським народом. Такий стан речей, себто миру і певної благодаті в татарській неволі, тривав аж до смерті Ногая, який загинув у битві з Токтамишем (Токтою), що панував в Криму і на Дону. З тих пір, а особливо після розпаду Золотої Орди по смерті великого хана Джанібека у 1357 році, між татарами почались криваві міжусобницькі війни та напади на українські землі так званих кримчаків, величезними просторами улусу Ногая, в тім числі і Поділлям рухались злі і жадібні орди своїх і чужих ханів та мілкіших воєначальників, що займалися вбивствами і грабунками українських землеробів (див. Русовлахи роду Drag-Sas в Молдавії). Поділля входило до володінь одного з нащадків Ногая, ймовірно, за матеріалами літописів хрещеного татарського хана Диметрія. З тих пір на півдні Поділля, поблизу Ямполя, з його численними курганними похованнями кочівників є село Гальжбіївка, яке служило столицею і стійбищем, ставкою одного з татарський беїв, себто зверхників (титул “бей” рівнозначний титулу “емір”- повелитель, князь). Інша відома столиця другого бея знаходилась у гирлі Дністра і відома як Хаджибей. Обидва топоніма є українським перекрученням назви татарської столиці, тобто основного стійбища, ставки хана. Проте з середини XIV століття з півночі на татарські орди почали наступати литовські князі, нащадки великого литовського князя Гедеміна, а з заходу Угорське королівство в лиці воєводи Драгоша, а згодом Богдана (див.Драго-Саси в Богданії. Moldavia). У 1362 році литовський князь Ольгерд у битві на Синіх водах розбиває об’єднане татарське військо трьох ханів — Хачибея, Кутлубуги і Диметрія. Таким чином влада Литви поширилася “від моря до моря”. На узбережжі Чорного моря вони будували свої фортеці, а Поділля отримало нового господаря у особі литовського князя. 

    Михайло-Коріат син Гедеміна з Новогрудка був рідним братом князя Ольгерда, походив від засновника Литви великого стольного князя Гедеміна з Вільно (Вільнюса). У 1349 році він за завданням князя Ольгерда їздив з посольством в Золоту Орду, але був там захоплений у полон і виданий московському князю Симеону (Семену) Івановичу Гордому з династії Даниловичів. Через деякий час великий князь Ольгерд за щедрі дари викупляє Коріата з московського полону і в 1350 році він повертається в Новогрудок. Сини Коріата Гедеміновича Костянтин, Юрій, Олександр, Федір, Лев та Іван брали участь у битві на Синіх водах у 1362 році на стороні Ольгерда. За цей лицарський подвиг князь-переможець Ольгерд подарував Костянтину, засновнику роду Чарторийських, Мале Поділля. Разом з Брацлавщиною, якою уже володів Костянтин, воно утворило Подільське князівство, де Костянтин Коригайло (Коріатович) став першим князем. Так Коріатовичі, мати яких була галичанка Володимирівна, ім’я якої літописи не згадують, стали господарями Поділля. Костянтин був також князем чернігівським і сіверським та васалом великого литовського князя. З 1362 року, тобто після переможної битви на Синіх водах, він обирає своєю столицею Смотрич, що і відображається на срібних монетах. Літописець спеціально зауважував, що Подільська земля (Мале Поділля), сильно розорене баскаками і отаманами, перебувало в стані занепаду, багато міст доводилось будувати заново. Ось тут і виходить на історичну арену рід Комар, який саме на Малому Поділлі будував свої родові міста-фортеці. Чого варте лише одна назва з тих часів Комаргород, себто фортеця, укріплене місто роду Комар (сучасне село з однойменною назвою в Томашпільському районі на Вінниччині). І воно було не єдине яке збудоване і укріплене родом Комар. За пізнішими на три століття польськими документами землі гербу Комар можна приблизно локалізувати в трикутнику Шаргород, Муровані Курилівці, Комаргород з можливим виходом до берегів річки Дністер, як тепер у 2022 році. Проте геральдистів цікавить ще один достовірний історичний факт. В часи Костянтина Коріатовича, а це з 1380 — до 1388/1392 року в Подільському князівстві карбувалась своя власна монета, в історичних джерелах знана як срібний “подільський полугрошик”. Вона принципово відрізнялась від монет, печаток, гербів литовський і руських князів, оскільки на аверсі монети був зображений традиційний для Коріатовичів Юрій Змієборець (Георгий Победоносец) — генеалогічний герб роду Коріатовичів, що перекочував аж у Московію, а на реверсі щось унікальне для Литви і Русі — герб Анжуйської династії Капетингів, тобто герб тогочасних угорських королів тої лінії, що походять від варягів (вікінгів). Нагадаємо, що молодший син короля Франції Людовика VIII – Карл I Анжуйський (1227-1285) був офіційно проголошений Папою Римським Климентом IV королем Сицилії. Карл Роберт та його син Людовик Угорський були угорськими королями. Характерним геральдичним символом Анжу-Сицилійської династії є зображення хреста і королівської лілії. А згаданий вище угорський воєвода українського походження з Закарпаття Драгош (герб Сас — Драгфі угорською) відомим в історії Угорщини, України і Молдавії “мисливцем на турів”, воєначальником і надійним другом у короля Людовика Угорського. Саме в часи їх правління Драго-Саси, а це, зокрема, легендарний воєвода Драгош, Януш син воєводи Молдавії Саса, Драг і Балк — Драго-Саси замку Нелаб, Богдан Засновник (Молдавії) вийшли на широку історичну арену і досягли неперевершених до сьогодні результатів одного українського роду (див. Драго-Саси замку Нелаб). 

Але повернемось до артефактів. На срібній монеті Костянтина Коріатовича вагою 0,8 — 1,2 г спочатку був напис латинською: “Костянтин князь, дідич і господар Смотрича”, а пізніше: “Костянтин князь, дідич і господар Поділля” (А.В. Шостопал 2007) (MONETA CONSTANTINI / + DVCIS H(EREDIS EТ) DOMINI DE SMOTRIC (PODOLIA)).

По смерті всіх братів князем і господарем всього Поділля з 1389 року став Федір Коріатович (пом. 1414 р.). Він спочатку користувався полугрошиком Костянтина до 1394 року, але відома і його унікальна монета — денарій європейського типу (Сосницький скарб 1911 р.) з зображенням знака (особистого чи спільного) Федора — подвійного хреста з розсіченими кінцями який виростає з фігури схожої на літеру “М”. Дослідники в більшості пов’язують дві готичні букви “С” і “О” під короною на аверсі з її карбуванням у Кам’янці - «Camenec Oppidum» на латині (сьогодні коштує до 1000 доларів), або “СО” (Constantinus) (О.Погорілец, Р.Саввов 2007). Нумізмати доводять, що монети часів Костянтина і Федора виготовлені однаковими інструментами на одному і тому ж монетному дворі (А.Громыко О подольских денариях Константина Кориатовича 2010). Вітовт, великий князь литовський, пише: «... и̓ тогды и̑мѣє̇мъ 8 дати є̇му за тыи̑ двѣ селищи шестьдесѧть копъ. тую. подольскими полугрошники. по тоѝ личбѣ какъ оу подольи̑ и̑деть ...». 

Отже, якщо ми розглядаємо символіку гербу Комар, роду Комар з Малого Поділля (Подільського князівства), які мають в червоному полі хрест і королівську лілію, то стає зрозумілим, що така символіка не випадкова, а є принаймні характерною і притаманною з часів утворення князівства. Срібні символи на лицарському щиті виблискують, блищать, міняться, леліють, переливаються, блискають і блискотять у бою. З письмових джерел достовірно відомо, що члени роду Комар були дідичами (панами, а може і вище — боярами чи князівськими кузенами, одним словом, поміщиками російською) Подільської землі. І не просто Поділля, а саме Малого Поділля яке межує з Брацлавщиною та має кордон по річці Дністер з Молдавією. Брацлавщина і Мале Поділля згодом історично увійдуть до Східного Поділля. Тут варто зупинитись на двох моментах. По-перше, в ті часи ніяких поляків за річкою Мурафою (найбільша притока Дністра), де знаходились землі роду Комар, не було. Були місцеві українці з Київської Русі, татари і литовці з своїми людьми (литвини). Тому говорити про етнічне походження роду від поляків не випадає. По-друге, в ті часи родові знаки за законами Руської правди, а тим більше герби не видумувались, а успадковувались. Щоб застосувати певний символ, знак або герб, повинна бути тверда підстава — матеріальний та духовний спадок або шлюб, або вагома політична підстава, наприклад, підданство, сюзеренітет, васалітет, як згодом у поляків, тощо. Зрозуміло, що рід Комар, як володільці землі, а найперше як засновники та будівничі міст та фортець на Поділлі, перколаби, себто коменданти цих фортець, кінні лицарі (коні і досі особлива пристрасть і любов роду, що передається від покоління до покоління), що формували свій загін у складі хоругви (копйо, копейщики) мали свій бойовий стяг (прапор) і герб. На гербі Комар бачимо так званий Брацлавський хрест та частину королівської лілії. Причому лілія не суто французька або сицилійська, про яку згадували вище і навіть не угорська, а перевернута себто так звана Литовська або Руська, як у Костянтина Коріатовича. У Костянтина лілії хоч і перевернуті та нахилені під кутом 45 градусів, але були самі по собі в геральдичному полі, а на гербі Комар вони поєднані з хрестом. Як пишуть польські гербівники, а за ними і російські — кавалерійським хрестом. Такого типу хрести в Україні іменують козацькими, а ми назвали Брацлавським, оскільки хрест є гербом цієї землі. Таким чином можна стверджувати, що вона дісталась роду Комар від Коріатовичів або по крові чи родинним зв’язкам, або за лицарські подвиги в боротьбі з татарами і утвердженням князівської влади на Поділлі (обороні своєї землі), хоч цілком можливе одночасне поєднання обох чинників як у Даниловичів гербу Сас за часів короля Данила в Галичі. І хоч у Коріатовичів (Костянтина і Федора) королівські лілії на монетах перевернуті і нахилені, а на гербі Комар півлілія орієнтована по вертикальній осі, як у французьких, сицилійських, угорських королів, але в композиції з хрестом представляє збалансовану геральдичну фігуру. До речі, використання родової геральдики в символіці міст і сіл досить поширена практика, наприклад, стріла в лапі лева на гербі Висоцька Вижнього з Львівщини, і це добре, бо таким чином основний геральдичний елемент роду вказує на історію і традицію населеного пункту, землі в ширшому розумінні. Поряд з цим є ще одна вельми цікава теорія, яка спирається на факти, але потребує верифікації. Згідно з цією теорією королівська лілія династії Анжу з’явилась на подільських полугрошиках не до, а після гербу Комар. Якщо підтвердити факт причетності роду Комар до карбування срібної монети (що, загалом, типово для середньовічних європейських держав і князівств), то лілія перекочувала з гербу Комар, як родовий знак, на монети Корибутовичів в якості знака емітента. Тобто можна припустити, що не хто- небудь, а саме Комар карбував подільські монети того часу. В цьому випадку загадкова абревіатура на монеті — “CO” читається не як Костянтин або Кам’янець-Подільський, а як Комар. Отже, Комар мав займати посаду міністра фінансів — головного казначея, скарбника князівства. Виникає питання, звідки бралося срібло на карбування монет, адже відомо, що на Поділлі його родовищ немає. З дуже високою ймовірністю можна говорити, що руда або чистий метал на монети поступав з угро-влахії, або русо-влахії, тобто з рудників Драг-Сасів Молдавського князівства. На користь цього свідчить і недовге князювання в Молдавії Юрія (Юги) Коріатовича. Відносно невелика кількість випущених в обіг срібних монет та невеликий хронологічний термін випуску теж опосередковано вказує на джерела походження металу. Наприклад, Петро Мушат з Молдавії в цей період позичив Владіславу 4 тис. монет фрязького срібла (Влодисла(в) . бж̃ею. мл(с)то . кроль польски литовьскиj. рускиj дѣдичьи инѣ(х). многы(х) зѣмлѣ господарь. чинимо то свѣдо(м). оусѣмо которыj на то(т) листо посмотрито . оже пано петр воево(д) молдавьj . зѧть и приѧтѣль нашь. пожичило на(м) д̃ тисѧчи рублиj фрѧжьского серебра .). А етнічні витоки роду Комар в цьому випадку лежать десь в трикутнику Україна-Литва-Сицилія. І не можна з упевненістю стверджувати, що Комар не “скалка сицилійської або фряжської мафії”. Цю теорію, пов’язану з гербом Анжу, легко підтвердити або спростувати всього двома експертизами — ДНК та спектральним аналізом металу з відомого Сосницького скарбу. Попри все можна стверджувати, що рід Комар є дідичами Поділля і історія роду тісно пов’язана з історією Малого Поділля і Брацлавщини, принаймні від 1362 року. Можна було б розглядати походження роду Комар з сусіднього самостійного і незалежного Молдавського князівства, де воєводами і господарями були теж українці з Закарпаття (Угорського королівства), які мали безпосередній зв’язок з угорською гілкою Анжу, тобто Людовиком Угорським (легендарний воєвода Драгош) та його донькою Марією I Анжуйською (Угорською) (шталмейстер і член королівської ради Януш Волох гербу Сас), але Драгошети та Мушати, як і всі Драго-Саси відрізнялись від інших українців не тільки українською мовою та вірою східного обряду (православною) а й своєю досконалою і передовою на ті часи правовою системою знаною як волоське правою. І не тільки в своїй країні Молдавія (Молдавське князівство), Валахія, а й в усіх землях та володіннях (в Угорському королівстві, Польщі, Русі, Трансільванії). Ця правова система сильно відрізнялась від правової системи Русі (Руська правда), Литви та в подальшому Великого князівства Литовського, а що вже й говорити про московське князівство з ординськими замашками (див. Об истории одной грамоты). Тому така особливість практично виключає походження гербу Комар з Молдавії або від українців з Угорського королівства. Рід Комар корінний український рід з Поділля, рідною мовою якого є староукраїнська, а віра східного обряду, але правова система їх володінь побудована на руському, а не волоському праві, що і відрізняє їх від інших корінних українських родів, приміром, з Галіції, Буковини, Покуття, Закарпаття, Молдавії, Валахії, Трансільванії тощо, але поєднує з Брацлавщиною, Київщиною, Чернігівщиною тощо. Та і на моголів (рус) «с раскосыми и жадными глазами», щоб виводити родовід, приміром, від баскаків, вони теж не схожі (див. Про що каже ДНК. Гаплогрупа). Нагадаємо аксіому — ДНК знає все; не знає лише імен. Але ми знаємо ці імена роду.

    Але повернемось у XIV сторіччя. Польські королі Казимири ще до приходу на трон Владіслава Ягайло намагались прихопити собі не тільки Галичину і Волинь, а й інші володіння. Проте цей план передбачав укладення династичних шлюбів з Коріатовичами. Однак Костянтин не прийняв пропозицію від Казимира III оженитись на його доньці Кінегунді про що записано в Супральському, Слуцькому і других літописах. Літописець спеціально відмічає твердість у вірі, що Костянтин не захотів переходити з православної віри в католицьку і всі переговори завершились безрезультатно. Інші брати були не такими твердими. Агресія польського короля у серпні-жовтні 1349 році завершилась захватом Галицької землі і більшої частини Волині. Щоб не втратити свої володіння, у тому числі і Поділля Костянтин присягнув польському королю, а після Кревської унії 1385 року приблизно з 1388/89 року перебрався в Угорщину де невдовзі помер. Князівство перейшло братам. В цей час православні лицарі гербу Комар будували і укріпляли міста, налагоджували господарство і економіку, відбивались від набігів кочівних татар з південних степів і Криму, дві орди яких як і раніше спустошували українські землі. Юрій Коріатович пішов господарем у Молдавію, але правив там недовго. Українці в Молдавії не сприйняли литовську владу. Історики (окремі) вважають, що його отруїли, хоч подібного не було ще декілька століть в історії Молдавії. Офіційних документів, які би проливали світло на цей історичний епізод, немає або ж вони занадто куці. Молдовани і румуни інколи і не згадують про цей факт. Таким чином Федір Коріатович, який сидів у Новогрудку, з 1389 року став повноправним господарем і князем всього Поділля. Проте жорстока міжконфесійна боротьба і наступ на православних заставили його примкнути до коаліції з київським князем Володимиром Ольгердовичем, сіверським князем Корибутом Ольгердовичем, вітебським князем і претендентом на великий литовський трон Свидригайло Ольгердовичем та господарем Молдавії “від гір до моря” Романом I Мушатом (Велики. Велики самодєржѧвнъи мл(с)ти бж̃и гн̃ъ іω̏ романъ воевода обладаѧ землею молдавьскою ω(т) плонины до морѧ ...). 1393 року молдавсько-подільські війська були розбиті Вітовтом. Федір потрапив у полон, але згодом йому вдалось втекти з темниці у Вільно (Вільнюса) за допомогою вірного слуги, який помінявся з ним одежею. В лісі його вже чекала жінка, слуги і невеликий загін дружинників. Федір Коріатович подався до Угорщини, де Сигізмунд Люксембург (на той час вже король Угорського королівства) до битви при Нікополі ще плекав надію з його допомогою приєднати Поділля до Угорського королівства. Хитрий Сигізмунд використав ситуацію і у своїх внутрішгьополітичних цілях також — надав Федору в управління спочатку суто сасівські землі Берегово і Шашор, але, треба припустити, його звідти саси з волохами випровадили, тому згодом до мадяр у Мукачево в Закарпатті, де корінних впливових українців на той момент було не так багато і вони були не такі впливові/сильні і дружні. З Федором туди прибула, за тодішньою практикою, не тільки дружина, а й декілька тисяч українців з Поділля. Чи були там представники роду Комар легко з’ясувати, бо імена і прізвища переселенців з Поділля дещо відрізнялись від імен місцевих лемків і гуцулів, що досить докладно зафіксовано в багатьох документах та дослідженнях. Разом з тим треба сказати, що основна частина гербу Комар залишилась в родових гніздах на Поділлі, що і підтверджено в подальших документах Брацлавщини та Східного Поділля.

    Отже, все Поділля належало Вітовту і за польськими хроніками Яна Длугоша в Грюнвальдській битві 1410 року на стороні Вітовта і Ягайло проти тевтонів від Поділля приймало участь три хоругви. Це вважалось багато, бо від інших земель було по одній, двоє. Але і Поділля було величезне — від Покуття, яке Владіслав Ягайло віддав у заставу українцям з Молдавії, Мушатам (див. Драго-Саси в битві під Обертином), аж до Чорного моря, де литовські князі збудували свої фортеці. Однак, чи то з політичних мотивів, чи виходячи з пізніших реалій, але Ян Длугош, а за ним і письменники- романісти, виглядає, помилково пише, що ці подільські хоругви знаходились під рукою (командуванням) Ягайло. Проте ні лицарі гербу Комар, ні згадані хоругви з Поділля, на відміну від лицарів гербу Сас, або українців і волохів (молдован) роду Мушатів, не могли бути у Ягайлових військах, оскільки присягали Вітовту, а не Королівству Польському і це був би нонсенс. Навіть самого Ягайла на Поділлі (від гір до моря) ще не було. Ще до походу на Тевтонський орден Сигізмунд Люксембург на прізвисько “Рудий Лис” інтригами та своєю хитрою політикою намагався вбити клин між Ягайло і Вітовтом. Федір Коріатович, як повністю залежний від Сигізмунда управитель Мукачево не міг поступити так, як чеські лицарі на чолі з Яном Жижкою (слово “жижка” по іншому українською — литка), виступити в битві зі своєю бойовою дружиною на стороні слов’ян. За тодішніми литовськими законами (в Литві, Білорусії, Русі-Україні) лицарі були звільнені від податей і сплачували податки кров’ю, себто приймали обов’язкову участь у військових походах та операціях. А оскільки рід Комар був засновником і власником міст на Поділлі, то шляхетні, благородні, геройські лицарі гербу Комар брали участь у всіх бойових діях, які проводив князь. Це відображалось навіть у прізвищах, оскільки закінчення на - ий, - ич,-еч (наприклад в Білорусії) вказувало на соціальний стан, а не етнічне походження від поляків. Цікаво, що рід, прізвище Комар так і залишився Комар, а не став Комарницький чи Комаровський, не отримав закінчення — енко, єнко (що прийшло від черкес та адигейців), а тим більше татарське - чук, - гек. Це пов’язано саме з територіальним положенням Поділля і його українською основою, яка зберегла свої прадавні історичні особливості протягом віків, незважаючи на, прямо скажем, нелегку долю, яку їй гарантували постійні напади кочових грабіжників і загарбників, як з Заходу так і зі Сходу, оскільки Поділля якраз опинилось на шляху Великого переселення народів. Ці постійні випробування, війни, геноциди і голодомори (помимо кріпацтва та інших форм національного, конфесійного та державного гніту окупантів різних мастей) в центрі України призвели до того, що тепер, у XXI столітті, рід Комар налічує близько сотні лицарів, а не тисячі, як інші корінні українські лицарські роди, що мали більш сприятливі умови для розвитку, тобто без перманентних потрясінь і репресій. Тим не менше, походження, статус лицаря і дідича землі покладає і вимагає більше обов’язків і відповідальності за “общеє добро”, ніж на простого парубійка. І це проходить червоною ниткою крізь віки. І герб Комар не виняток, бо так влаштована людина і суспільство, що походження не тільки впливає на долю, а й зобов’язує творити її своїм генетичним кодом. Це простіше називається служити Вітчизні, що проглядається в документах і ділах до тепер. Як кажуть у народі: “Яка фортеця такі й стіни, який батько такі й сини” і записано в Писанії, що сини потрібні князям, боярам, панам, лицарям, батькові, “Щоб не було соромно, як будеш говорити в брамі з ворогом”. Хто як не лицарство має ділами і справами, а не словами і обіцянками створювати і покращувати, керувати, командувати, бо “Без командира військо гине”, а з ним і народ страждає. До лицарів гербу Комар можна цілком відповідально віднести філософські слова монаха з Окша (рус):«Как это может быть, чтобы я оставил у себя в саду хаос, не вмешивался совсем, и вдруг увидел, что кукуруза сама по себе рядами всходит у меня на огороде? Во веки веков она не взойдет, если не вмешается личность, которая наведет порядок!» Порядок подразумевает наличие личности. Он невозможен сам по себе». Тому корінний рід, особистість, Комар слова синоніми, а не антоніми.

     У 1414 році в Закарпатті помирає Федір Коріатович, який по факту був поставлений Сигізмундом на українських, сасівських землях (жупи Берегово і Шарош, згодом Мукачево) в Закарпатті для протидії українцям/русинам, зокрема Драго-Сасам, в якості управителя, як би ми зараз сказали “смотрящего”, а з ним і надія Люксембургів на заволодіння Поділлям. При всьому своєму православії, окрім відбудови і укріплення Мукачівського замку “Паланок”, Федір не зробив і тисячної долі того, що спромоглися досягти українські воєводи з Закарпаття, і в компанії з Петром Перені та Сигізмундом Люксембургом, як це не прикро визнавати, він виявився більше руйнівником українського духу русинів і волохів, ніж будівничим (див. Герб Сас на вратах Цареграда).

Отже, як згадано вище, лицарі гербу Сас - “... мужі правдиві, вправні, хоробрі, мужні...” були соратниками і добре знайомими, перевіреними в боях, польському королю Владіславу Ягайло як до, так і після Грюндвальської битви. Не випадково він у військовій операції по розширенню володінь 1431 року довіряє свою армію якомусь невідомому історикам лицарю Ванчі Волоху гербу Сас (див.Vancza Valachus zbieracz ziemi Polski) в поході на Поділля. Це змушує литовського князя Вітовта полишити столицю Вільно і терміново прибути на Поділля, щоб не втратити його. Польське військо приєднало до Королівства Польського західну частину Поділля, але було зупинене і кордон у1434 році офіційно пройшов по річці Мурафа. Як писали польські хроніки , річка була дуже сильно повноводна і мала топкі береги, настільки, що кінна армія не могла переправитись, форсувати її. Але насправді уже немолодий Ягайло у 1430 році, відхопивши добрячу частину територій, не наважився на відкриту війну з могутнішим і досвідченим князем і своїм двоюрідним братом Вітовтом. Таким чином поляки не дійшли до родових маєтностей гербу і роду Комар, які ще на сто років залишались українцями у складі Великого князівства Литовського. З того часу Поділля було розділено на Західне Поділля, землі які відійшли до Польщі, і Східне Поділля, що складалось в межах володінь роду Комар з Малого Поділля і Брацлавщини, а загалом простяглось до моря. Представники роду залишались християнами східного обряду. Зі смертю Вітовта, татари, яких він стримував і де-факто утвердив в Криму та околицях півострова, зовсім розпустилися і знахабніли. Вони мало не щорічно нападали на українські землі, грабували і обезлюднювали цілі території. Грабіжницькі напади з Криму татар у кінці 1490-х стали щорічними. Невеликі загони шляхетської варти не могли протидіяти татарським ордам. Термінового укріплення потребували замки в Каневі, Черкасах, Звенигородці, Вінниці, Брацлаві. Лише Молдавське князівство давало їм гідну відсіч і погибель, в той час як Східне Поділля опинилось на Чорному (Татарському) шляху зі всіма випливаючими з цього наслідками. Навіть Королівство Польське, на відміну від Молдавії, не могло перекрити дорогу татарам на Західне Поділля і в Галичину — місцеве самоврядування не могло справитись з централізованими і добре підготовленими і військово-забезпечиними загрозами яке йшло від мобільних татарських загонів, що жили з війни і грабунків. Цим і пояснюється більш успішна боротьба з татарами українців і волохів в Молдавії, що вони мали хоч і невелике князівство, але незалежне і самостійне, централізовану владу і дружне та об’єднане навколо захисту свого життя і землі суспільство. Татари змусили поляків перенести столицю воєводства з великого, укріпленого і процвітаючого Брацлава у більш спокійне місце — до непомітної і маловідомої Вінниці. Це історичний факт. В таких умовах, тобто постійно відбиваючись від татар та залишаючись дідичами Подільської землі, рід Комар прожив все XV ст., аж до 1566 року.

    З “Документів Брацлавського воєводства 1566-1606 років” бачимо, що поляки без військового супротиву перейшли кордон на р.Мурафа і приєднали/захопили землі Східного Поділля цілком законно за згоди литовських князів, які шукали підтримки в боротьбі з московитами. У 1569 році подільська шляхта і міщани присягнули на вірність польському королю перед комісаром Войцехом Вольським. Серед відомих прізвищ шляхти Брацлавського повіту знаходимо: “ ... Pan Denis Komar Pan Siemien, pan Andrey a pan Ivchno Komary ...” (Варшава 1894). Присяга відбувалась в зв’язку з укладенням Люблінської унії — об’єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в союз держав — Річ Посполиту. На Східному Поділлі було створено Брацлавське воєводство, в яке ввійшли Брацлавський, Вінницький і Звенигородський повіти. Це означає, що саме від того часу герб Комар стає польським гербом і вноситься у всі польські гербівники нарівні з корінними польськими гербами, так звана нобілітація. Хоч заради справедливості треба зауважити, що поляки проводили зовсім іншу політику, заміняючи корінні литовські, білоруські, українські герби на польські шляхом приписування до гербової спільноти. Лише дійсно старі і впливові роди могли цьому опиратись, користуючись власними, як казали литовці старими, себто давніми родовими гербами. На той момент в Україні було 20 княжих родів і велика кількість боярських. Одразу за ними йшли пани, що володіли власною спадковою землею (вотчиною), не наданою їм від великого князя, що підтверджувало їх корінний статус. Це давало їм не тільки матеріальну незалежність, а й підтверджувало знатність і давнє походження роду. За ними йшла шляхта, яка складалась представників військових, що була на службі у князів. Як бачимо в документах польського комісара проти кожного з роду Комар стоїть уточнення пан, хоч навпроти багатьох інших родів, згадуваних в документі, такого титулу немає. Як каже народна приказка: “Пізнай коня, шаблю, жбан, щоб усі бачили який ти пан”. Цікаво було б зрівняти цей факт з тогочасними литовськими документами, проте вони знаходяться в Москві і не були видані Литві на тій підставі, що написані не литовською, а староукраїнською мовою (литовське письмо сформувалось пізніше). Шляхта з Польщі, що ринулася сюди, захоплювала найкращі землі, управління й урядування перейшло до поляків. Формально права подільської шляхти і гербу Комар нічим не відрізнялись від польської шляхти, яка зрівнялась з князями і боярами, мала недоторканість і свій суд. Пани обох держав діставали право на володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Але насправді в реальному житті їх ще потрібно було щомиті відстоювати перед польською шляхтою яка не визнавала цього у своїй загарбницькій політиці на нових землях, крім того зберігались і міжконфесійні обмеження та утиски. Саме у протидії цій загарбницькій політиці новоспечених господарів і прибульців з польських земель і проявилась вся різниця між руським та волоським правом. Руське право не давало можливість роду Комар та іншим подільським родам так ефективно і колективно відстоювати свої права і землю, як це робили українські роди, приміром Драго-Саси на Галичині, себто викликати конфедерацію і нищити у загребущих і зажерливих заїжджих панків з польських земель (фактично мало не окупантів в чужій хаті, на чужій землі, яку вони без сорому і закону раптом уявили своєю власністю) все що попаде під руку. Жодним чином не боячись навіть таких потужних родів, як Радзивіли, Тарновські, Збиховські тощо. Польська знать і історики визнали рід Комар рівнею собі, підтверджуючи знатність походження та здобутки гербу, проте вони певно мали досить приблизне уявлення про український рід, бо не подали, як зазвичай це робилось, коротку у 3 - 4 словах, але вичерпну історичну характеристику лицарського роду, та легенду про його походження. Без їх досвіду та практики узагальнення лицарських чеснот це зовсім непросто вказати. Тільки в XX ст. це спробували зробити представники культури та мистецтва (режисер Єжи Гоффман - “Огнем і мечем”) і то в дуже узагальненому вигляді, як збірний образ українського козацького лицарства. Проте цей узагальнений образ категорично не сприймається окремими представниками роду Комар. Це і не дивно, бо запальні, гарячі, авантюрні випади поєднуються зі зваженими, розсудливими і добре обміркованими діями, зовнішня суворість поєднується зі справедливістю, крутість характеру з порядністю і взаємодопомогою. І такі, на перший погляд, протилежності, в одному лицарю, а що вже говорити про рід в цілому. Одна сторона медалі не характеризує весь культурний код гербу Комар. Не найшлось ще фахівця, який би написав: “мужі завзяті, надійні, відпорні, мудрі”, або як би сказали американці — Komar first. Значно легше віднайти вуличну простонародну жартівливу характеристику — “хулі-, хулі-, хулі-хулігани”, вожаки, лідери і заправили за походженням, а там розумійте як знаєте. Одним словом, є герб і є його ВДАЧА — характер, натура, норов, природа, нахил, звичка, риса, прикмета, ТЕМПЕРАМЕНТ. І це важливо, бо не всі лицарі однакові, однаковісінькі. Лицарство- явище інтернаціональне, але герб і лицар за вдачею, темпераментом глибоко національний. Саме цим і відрізняються французькі лицарі від іспанських, німецьких, або англійських і це яскраво проявилось в Єрусалимі. Польські, приміром, від хорватських, чеських та українських. Де вже чужакам осягнути загадкову душу гербу Комар. Це все одно, що пізнати душу і національну ідею та мрію українського народу. А це ще до кінця, до кристалу не усвідомили і самі українці (див. Великий герб очами роду Драго-Сасів). Тут можна поставити одне дуже цікаве для дослідників запитання: “А який архітип подільських лицарів на прикладі роду Комар ?”. Звісно, що він чимось та відрізняється від усіх згаданих тут великих витязів. Поляки любили дорікати українським лицарям, що вони воюють за гроші, а не за честь (гонор польською). На це козаки відповідали: “Кому чого не вистачає”. Все це не просто байки, а впливає на зброю, коней і навіть породи собак, що біжать поруч. Спробуйте на мить уявити середньовічного закованого в лати німця на арабському скакуні або сельджука з шаблею з дамаської сталі в руці, ні не на слоні, а на ваговозі. От і може дозволити собі всякий парубійко в бесіді дорікнути лицарю в прогнозованості та безхитрісності в політиці, себто порядності у стосунках і справах лицарських. Де йому небораці знати про честь, про те, що лицарське слово скріплене кров’ю, а не чорнилами. От такі тепер вершки, еліта.

 Перехід всього Поділля і Брацлавщини під владу поляків означав посилення релігійного гніту на християн східного обряду. Як наслідок, можна констатувати, що до 1650 року рід Комар за віросповіданням поділився на православну і католицьку гілку, а неспроможність ефективно у мирний спосіб протистояти різного роду утискам призвело до гострої кризи яка вилилась в національно визвольний рух під проводом Богдана Хмельницького (герб Хмельницьких, Абданк з кавалерійським хрестом, Сирокомля, Масальський - подібний за образом до знаку з монети Федора Коріатовича, але відмінний варіантом хреста). Вважається, що у війську Богдана Хмельницького було близько 240 гербів. З них — 26 старих, корінних, остальні нові. З того часу походять так звані українські козацькі роди і герби. Звісно, що лицар, витязь у тигровій шкурі, герой, звитяжець, козак гербу Комар не міг не брати участь у війні за православну віру, а згодом і за українську державність, що розгорілась безпосередньо на його землі та в окрузі. Ця сторінка героїчна історії роду ще чекає свого неупередженого дослідника.

    Герб Комар ми бачимо в гербівнику “Корона Польська” польського генеалога і геральдиста, єзуїта Каспера Несецького, виданого у Львові 1728-1743 роках поряд з гербом Хмельницьких. У ньому подається малюнок (бланзон) та геральдичний опис гербу Комар. Однак відсутня легенда. Згадуються основні та відомі в ті часи носії роду, але для нас цінно, що цей документ фіксує і 200 літню історію розвитку роду Комар в державі Річ Посполита, тобто з 1566 по 1743 рік. З документу випливає, що рід не зник у складних і буремних історичних подіях і війнах. Несецький вказує, що він не тільки зберіг родові землі, а й локалізує їх на Дністрі, себто підтверджує, що вони виходили на береги Дністра. Розказує, що частина роду в цей час переселилась з Брацлавського воєводства в Литовське князівство. Уточнює, що Комар з придомком (прізвиськом) Забожинський, який мешкав неподалік Шаргорода є засновником Комаргорода у великих маєтностях роду Комар на Дністрі. З короткої генеалогічної довідки видно, що рід Комар за цей час появився на Волині, Чернігівщині та Галиччині. Представники роду займали високі посади в державних органах Речі Посполитої, як то Вінницький староста, камергер Галицький, королівський придворний (Матвій), сотники, чашники Перемишлянський (Богдан) і Летичівський (Ілляш), Луцький скарбник (Володимир) і судді. Ієронім Комар тривалий час служив у Війську великого гетьмана литовського українського походження Яна Кароля Ходкевича, а його син Кшиштоф став капітаном. Він відзначився тим, що за свої кошти спорядив хоругву для короля. Його син Ієронім був Оршанським депутатом сейму у 1661 році. Владислав суддею у 1656 і 1658 рр. Документи відмічають, що сумлінно служив Речі Посполитій в різних комісіях і посольствах до Москви. Згадується, що не шкодуючи коштів, незважаючи що вороги відібрали все майно, з останнього багатства лицар гербу Комар підняв панцерний прапор, себто забезпечив загін крилатих гусарів, і на всі потреби Батьківщини стояв з ним. Сусіди досі святкують у листопаді місяці, як найбільше національне свято, вигнання поляків і Комара з Кремля. Білокам’яного. Того самого в якому є цеглина та гобелен і гербу Сас. Так Комар став родовим поляком. Проте етнічне походження, національність і громадянство поняття не тотожні, а різні, що дуже наочно і гарно проглядається на прикладі американців.

    І хоч у кожного своя правда, однак сказано : “В своїй хаті своя й правда і сила і воля”. Сьогодні її звуть, вочевидь, Україна. А істинно вартісні цінності і багатства - це не срібняки і золото, а ті духовні скарби, ті камені віри, моралі, культури, які дійшли до нас через віки. Легенда роду Комар з Анжуйською лілією на щиті саме про це і говорить.

Volodimirus de Vancza-Weryha-Wysoczański-Dmytrykowicz, Galicia wysoczanski_v@ukr.net

 

 

Категорія: Легендарні українці | Додав: MrDibr (08.06.2022) | Автор: Volodimirus de Vancza-Weryha-Wysocz E
Переглядів: 155 | Теги: САС, комар, Брацлавщина, Коріатовичі, Поділля, Анжу | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Категорії розділу
Містичні легенди [12]
Легендарні українці [5]
Артефакти [11]
Історії [39]
Пошук
Випадкова стаття
[Київська]
Походження назви села Осещинна
[Чернівецька]
Походження назви села Підзахаровичі
[Історії]
Трипілля
Наше опитування
Що вас більше цікавить на сайті?
Всього відповідей: 2780
А у цей час у світ
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Мапа відвідувачів
Internet Map Яндекс.Метрика