За одною із версій прізвище Оріхівський походить від назви населеного пункту де проживав предок. Такими поселеннями сожуть бути: Оріхово (рос. Орехово) — село в Алнаському районі Удмуртії, Росія; Орехово-Зуєво - місто обласного підпорядкування в Московській області Росії; Оріхівка — село в Україні, Лубенському районі Полтавської області; Оріхівка — село в Україні, Лутугинському районі Луганської області; Верхня Оріхівка — село в Україні, Лутугинському районі Луганської області; Оріхово-Василівка — село в Україні, Артемівському районі Донецької області; Орехово — село в Білорусії, Городоцькому районі, Вітебської області; Орехово (болг. Орехово) - село в Смілянський області, Болгарія; та багато інших.
За іньшими версіями прізвище Оріховський міг отримати чоловік, що жив серед горіхового саду, що полюбляв горіх у їжу та й тому, що продавав його на ринку. Предок з прізвищем Оріховський міг жити в поселенні з назвою повязаною з горіхом, як зазначалося раніше, або ж біля річки чи озера із схожою назвою.
Саме слово ГОРІХ, схоже, пов'язане з «земляним горіхом» арахісом. Тут суфікс -ІС явно грецький. Як і слово ГОРОХ слово Арахіс та слово ГОРІХ (рус. ОРЕХ) походить від івритського слова Ароха - «довгий». Той і інший є стручок, тобто мають довгу форму, а вже слово лісовий "горіх" (що дерево) - пішло від слова "арахіс" - земляний горіх.
Зрештою як прізвище так й населений пункт вказують на розповсюдження в тому районі дерев горіха (від. рос. орех - горіх). Так як зарослі горіха поширені повсюди, подібні назви часто зустрічаються на території Росії, Україні і Білорусії, Болгарії.
Горіх в народній культурі західних і південних слов'ян вважається священним деревом, «пов'язаним» з потойбічним світом.
Горіх відносився до «благословенних» дерев, в які «не б'є грім»: при грозі ховалися під горіхом, затикали за пояс молоді пагони горіха чи ліщини, гілками і зробленими з них хрестиками прикрашали будинки, встромляли їх у поля та господарські споруди, особливо в день Юра, на Вознесіння та напередодні Івана Купала. Вважалося, що грозова хмара обійде стороною місця, захищені горіхом. Рятуючись від грози, носили з собою шматочки дерева, палили горіх в печі при наближенні грози, доторкалися її гілкою до всього того, що хотіли захистити від блискавки.
Лісовий горіх був також дієвим оберегом від змій і мишей. Болгари вважали, зокрема, що змії не просто бояться ліщини, але навіть вмирають від неї. Тому гілкою лісового горіха натирали вкушене змією місце, відганяли нею змій, били цими гілками один одного, щоб змії не чіпали людини, поміщали гілки на воротах і над дверима, щоб змії не могли проникнути всередину будинку і у двір. Чехи і словаки підкладали гілки лісового горіха в комори, били ними по стінах будинків і комор, виганяючи таким чином звідти мишей.
У Болгарії, Македонії і східній Сербії лісовий горіх і його гілки вважалися місцем проживання душ предків, які відвідують землю навесні. Тому напередодні Трійці люди уникали обривати гілки ліщини, боячись потривожити душі покійних.
На Вознесіння або в Духів день гілками лісового горіха прикрашали будинки, клали їх на підлогу в будинку і в церкві, опускалися на них на коліна, молилися і, притиснувши вухо до гілок ліщини, ніби прислухалися до них. Вважалося, що таким способом можна почути мертвих і навіть говорити з ними. Невиконання ж цього звичаю засуджувалося, бо люди вірили, що тим самим завадили б душам потрапити на землю і повернутися назад (душі залишилися б «замкненими» на «тому» світі, чи на «цьому»). В кінці дня ці горіхові гілки відносили на цвинтар, обмітали ними могили, а також роздавали перехожим на вулиці, щоб на «тому світі» душа померлого могла сховатися в їх тіні.
Оскільки топонімічні прізвища містили вказівку не тільки на приналежність до конкретної сім'ї, а й на ставлення до певного географічного об'єкту, то спочатку вони представляли собою прикметники з різними формантами: прізвища на - ський /-цький і-Аниному /-янин належать в основному знаті і дворянству; прізвища на -ітов / -ічев, -інів, -ців, - яків /-акова, - ників, -ин, -їх / -их належали ремісникам та простому люду.
Видатні представники прізвища Оріховський:
Павло і Теодор Оріховські з гербом (Рогал) - шляхтичі, які не обіймали високих державних посад, однак були достатньо впливові та надавали чималу допомогу: матеріальну (передавали будівлі у розпорядження громад, гроші для навчання молодих віруючих за кордоном, опікували друкарні, школи тощо) і моральну (особливо через участь у сеймовій боротьбі, протистоянні католицько-єзуїтській партії). Прославились видатними протестантськими , культурними та суспільними діячями.
Станіслав Оріховський, Станіслав Оріховський-Роксолан (1513, с. Оріхівка Перемишльського повіту Руського воєводства —†1566, с. Журавиця, Підкарпатського воєводства) — письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст.
В. Оріховський — один з організаторів екзекутивного комітету "Українського народного союзу". Український Народний Союз — найстарша й найбільша братсько-забезпеченева організація США з поширенням діяльності й на Канаду.
* В Україні проживає близько 900 людей із прізвищем Оріховський.
| 
