Підводні села Вишгородського району
Старосілля
Назва села походить від слів "старо" та "сілля", або "старе поселення". Звісно, так воно не завжди називалось. Колись воно мало іньшу назву, можливо саме Ольжичі, та згодом селище стало таким старим, що його почали звати "Старосілля".
Згідно з переказами та старовинними піснями, перші поселення у Вишгороді на Зуб-горі заснував виходець із Старосілля - Зуб. Старолісся знаходиться поруч з Вишгородом тому, хочя ця версія і виглядає казково, можливо Старолісся виникло раніше Вишгорода, а це як мінімум VII-VIII ст. Саме з цього селища й прийшов оповитий легендами Зуб, що поселився на горі де згодом виник Ольжин град - Вишгород.
Про давність села також свідчить археологічна знахідка, так званий змієвик.
Змійовики, стародавні підвісні амулети з бронзи, міді, рідше - срібла, золота, каменю: зазвичай округлої, овальної, іноді восьмикутної форми. На лицьовій стороні мали зображення християнських святих, на звороті - людські голови або фігури, облямовані зміями (від 6 до 14, звідси назва), і заклинальні написи. Змійовики приписували здатність захищати від нещасть і хвороб. Найдавніші Змійовики - візантійські. З давніх російських Змійовики найбільш відомий золотий Змійовики, т. і. «Чернігівська гривня» 11 в., Знайдений в 1821, і, судячи з напису, що належав Володимиру Мономаху.
Два зразка були знайдені в XIX в. в селі Старосілля в Остерському повіті Чернігівської губернії (Толстой, 1888. С. 382-384; Каталог, 1908. С. 98; Орлов, 1926. Табл. XVII, 2; Миколаєва, Чернецов, 1991. С. 71-72. табл. XII, 3).
За 1866 роком Старосілля називають "казеною деревнею", церкви в ньому немає. Тут 15 дворів, 135 жителів.
Хоча у Старосіллі церкви не було, тут був сівй приход про нього є згадка - 1876 р. Георгіївська церква Чернігівської єпархії 1876 р. Настоятель священик Павло Кибальчич, помічники його: священики: Іван Рижковскій, Микола Криловський, і Павло Якимович, і. д. псаломщиків: 1-й Максим Ковтунов, 2-й Іван Кибальчич, 3-й Федір Кибальчич і 4-й Стефан Різдвяний. Пономар Іван Мармазінскій із Старосілля. Доброчинні внески, як правило, надходили до тих місцевостей, де благодійник народився, мешкав чи володів маєтностями. Пожертви збирали священики та благочинні церковних округів, причому керівництво Чернігівської єпархії офіційно, через оголошення у часописах, закликало населення жертвувати кошти, наприклад: будівництво церкви та школи у с. Старосілля Остерського повіту. Опубліковані у "Черниговских епархиальных известиях" відомості свідчать, що загальна сума пожертв, які надійшли до церков та монастирів Чернігівської єпархії у 1865 р., сягала 54322 крб.
В урочищі "Святе", неподалік села Старосілля - місці подвигів преподобного Миколи Святоші - завдяки Сергію Соколову було збудовано каплицю на честь цього святого, а у майбутньому владика мріяв звести тут окремий храм. Це сталося у лютому 1891 р. коли преосвященного Сергія було призначено вікарієм Чернігівської єпархії. Планував архіпастир створити і "церковь-школу" у с. Старосіллі (Ольжичах) Остерського повіту, де, за переказами, народилася Св.княгиня Ольга, відкрити курси церковного співу; у Єлецькому монастирі він засновує школу іконопису.
Через місцевості Старосілля з глибокої давнини проходив єдиний на той час (приблизно до середини 18-го століття) торговий шлях з Києва до Остра і Чернігова і далі до міст Росії (за часів Російської імперії його елементом став Сваромський поштовий тракт). Переправа через Дніпро була приблизно у тому місці, де були Сваром'є та Старосілля.
Роботу по дослідженню побуту народів УСРР проводив стаціонарно у різних пунктах України Музей (згодом Кабінет) антропології та етнології ім. Хв. Вовка: Чернігівщина - село Старосілля. Восени 1921 р. відомий український вчений А.І. Онищук - співробітник цього музею - розпочав стаціонарне вивчення села Старосілля Остерського повіту, де заснував першу спеціальну науково- дослідну станцію для проведення етнографічних досліджень. Протягом 1921- 1923 pp. постійно проживаючи «в глухому, снігами занесеному селі», він досліджував окремі аспекти народної культури (рибальство, землеробство, народну техніку та житло). Це цілком відповідало опрацьованій А.І. Онищуком концепції етнографічних студій, мета яких, на думку дослідника, «полягає не тільки в збиранні фактів народного побуту, але й в одкриванні та пізнаванні законів їх виникнення, розвитку й завмирання, в дослідах над їх територіальним поширенням, етнічними впливами й запозиченнями та місцем в народному побуті». На основі зібраних вченим у Старосіллі експонатів 23 грудня 1922 р. у Києві було відкрито етнографічний музей з такими відділами: народна побутова техніка, харчування, ловецтво, рибальство, хліборобство, скотарство, народна архітектура, одяг, комунікації й транспорт, громадське життя, порівняльне народознавство та відділ стаціонарного дослідження села. Музей здобув визначення далеко за межами України. Нові методи дослідження побуту села та його експозицію високо оцінили академіки :М. Мурко з Праги, Д. Багалій, М. Біляшівський, А. Кримський, професори М. Макаренко, С. Рудницький, Ф. Колеса, Д. Золотарьов, М. Яворський, С. Штенберг, французький вчений А. Мортельта інші. Журнал «Життя і революція» писав: «Це єдиний музей на Україні та може і в цілому СРСР, що виробив свій особливий метод досліду матеріальної культури села... Інші музеї не дають такого повного уявлення про життя села, показують лише один його бік - «святковий». Онищук пішов іншим шляхом. Вій збирає усе, що стосується матеріальної культури селянина, все, що характеризує його побут і оточення. Такий метод дає змогу досліджувати життя селянина з дитячих років протягом цілого життя, дає повну картину його техніки і культури. Це дає змогу наочно побачити, як селянин пристосовує своє життя до природних умов, до місцевості, серед якої живе. Визбиравши геть все з одного села, музей поширює свою працю і на сусідні села...». Результати своїх етнографічних досліджень А.І. Онищук частково опублікував у статтях «Вибір човна в с. Старосіллі Остерського повіту на Чернігівщині», «Природні форми дерева в матеріальній культурі» (рукопис), «Рибальство: матеріали до монографії про с. Старосілля» (рукопис) та ін. Матеріали А.І. Онищука були використані його учнями та колегами при підготовці монографії про село Старосілля.
На 1923 рік Жукинський район населяло 28848 чоловік з 5385-тьма господарствами та 14-ма сільськими радами і 18-ма поселеннями. Це наступні населені пункти: Жукин, Боденьки, Верхня Дубечня, Воропаіво, Чернин, Нижня Дубечня, Новосілки на Десні, Ошитки, Сувид (Нижні Боденьки), Сваром’я, Лебедівка, Старосілля, Новосілки на Дніпрі, Тарасовичі, Заболотня, Хотянівка, Осетчино, Скиток (транскрипція назв згідно першоджерела).
У поле зору дослідників згодом потрапляє українська етнопедагогіка. Зокрема, в монографії Н. Заглади «Побут селянської дитини» розповідається про життя дітей села Старосілля Остерського району Чернігівської області. Авторка виявила широке коло різноманітних явищ з дитячого життя 20-х—30-х років XX століття на Україні, показала роль і місце дітей у родині, у громадському і господарському житті. У монографії багато оригінального матеріалу, документальних фотоілюстрацій, використано різноманітні наукові джерела.
У серпні 1959 року Рада Міністрів СРСР прийняла рішення про спорудження Київської ГЕС - першої в Радянському Союзі побудованої із збірних залізобетонних конструкцій і без водозливної греблі.
1960-й - рік будівництва дамби Київської ГЕС. Створено штучне Київське водосховище, на дні якого залишилося 11 сіл Вишгородського району. Переселенці сіл Отишок,Тарасовичів, Чорнило, Сваром'я, Старосілля були переселені в село Нові Петрівці, Лебедівку, та інші.
У Староліссі до його затопленя в 1960 році було кладовище, де були поховані герої Великої Вітчизняної Війни - Кургузов та Маракасов. Згодом їх перепоховали у братську могилу в селі Лебедівка.
Маракасов Анатолій Володимирович
Командир роти 42-го стрілецького полку (180-та стрілецька дивізія, 38-а армія, Воронезький фронт) кандидат у члени КПРС лейтенант маракасов на чолі підрозділу 6.10.1943 на човнах і плотах форсував Дніпро в р-ні с. Нові Петрівці (Вишгородський р-н Київської обл.). На захоплений рубежі вступив в бій з противником, відбиваючи одну контратаку за одною. У рукопашному бою знищив кілька гітлерівців. Загинув у цьому бою. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 29.10.1943 посмертно. Нагороджений орденом Леніна. Похований в с. Старосілля Вишгородського р-ну Київської обл.
Кургузов Юрій Павлович
Командир вогневого взводу артилерійської батареї 615-го стрілецького полку 167-ї Червонопрапорної Сумської стрілецької дивізії 50-го стрілецького корпусу 38-ї армії Воронезького фронту, лейтенант.
У лютому 1942 року був призваний до Червоної армії. У травні 1943 року молодший лейтенант Кургузов прибув в 615-й стрілецький полк на посаду командира взводу 76-мм протитанкових гармат. Відзначився в боях при форсуванні ріки Дніпро.
27 вересня 1943 лейтенант Кургузов в районі села Старосілля (Вишгородський район Київської області України) в числі перших подолав водну перешкоду. В боях за плацдарм відбив кілька контратак противника, чим забезпечив переправу підрозділів полку. Загинув в бою 30 вересня 1943.
У нагородному листі про ті боя сказано коротко: «Лейтенант Кургузов 27 вересня 1943 в денний час під сильним артилерійським і мінометним вогнем перший переправив свій взвод з матеріальною частиною, боєприпасами через Дніпро і вогнем своїх гармат в бойових порядках прямою наводкою відбивав численні контратаки противника. Вогнем своїх гармат знищив чотири вогневі точки і 120 солдатів і офіцерів противника. Під час контратак лейтенант Кургузов загинув смертю хоробрих ».
Лейтенантові Кургузова Юрію Павловичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він Нагороджений орденом Леніна. Похований у братській могилі в селі Лебедівка Вишгородського району, де встановлено меморіальну дошку. Ім'я Героя носять вулиці в місті Вишгород, Родники та в селі Лебедівка.
| 
