Село Ташань - це мальовничий край Переяслав-Хмельницького району, що розкинувся на березі річки Супій. Село відомо своїм парком із ставками та історією.
Ташань вперше згадується в історичних джерелах в 1146 році в Іпатьєвській літописі «Как Юрий Долгорукий узял Переяслав», як укріплений пункт, споруджений для захисту меж Переяславської землі. Але розкопки Добраничівської стоянки, яким більше 10000 років, говорять про те, що село було засноване на багато раніше. Біля Ташані досліджені кургани бронзового століття і часів Київської Русі. Дослідник нашої місцевості Максимович М.А. пише: «В межах Переяславського повіту лежить волосне село Ташань (або Китай-городище) з населенням півтори тисячі душ. Нинішнє містечко Ташань, ще в минулому ХVІІІ столітті називалось Городищем. Без сумніву, це одне із древніх українських міст».
Назва городища – Ташань має декілька версій. Слово «таш» - тюрського походження, що означає камінь. Можливо коли у 1239 році монголо-татари завойовували нашу місцевість, то їм тяжко було оволодіти цим опорним пунктом Київської Русі, то вони і дали назву, Ташань – кріпке як камінь.
Друга версія – у річку Супій проти Ташані з лівого боку впадала притока, яка називалася Ташанкою, то по її назві назвали і село.
Також село Ташань відоме своїм парком і спогадами про садибу Румянцевих-Задунайських, яку вони, точніше, граф Петро Румянцев заснував в селі у 1775 р. Його правнук М.П. Голіцин облаштував чудовий маєток площею більше 100 га. У 1870 році садиба перейшла у володіння О.М. Горчакова. На території парку був триповерховий і 96-ти кімнатний будинок-палац, що нагадує середньовічний замок, куполами, шпилями, ступінчастими карнизами, широкими напівкруглими вікнами і башточками. Поряд стояв театр. Окрім палацу були і службові приміщення: сховища, скотний двір, удома для прислуги, оранжерея, теплиця, звіринець, зимовий сад, пташник з екзотичними видами птахів. Чітких меж між окультуреними і дикими ділянками лісу не було, тому поляни плавно переходили в альпійські луги, квітники, ліс.
Нині село являє собою сучасний тип Українського селища: радянське колективне господарство, що всіляко підтримують, а воно розпадається, схильність до все більшого зростання людей похилого віку (люди старіють, молодь не зостається), зменшення кількості першокласників тощо. Але все ж ми не втрачаємо надії, що колись село відродиться і на його вулицях завжди буде людно.
Джерело: http://tashan.at.ua | 
