Дослідники пов'язують назву міста зі злим Чорнобогом, за іншими переказами назва походить від першого поселенця К. Чорного або від Чортової долини, що була відома до виникнення поселення. Також існує ще одна гіпотеза про походження назви місцевості від прізвища поляка Чартковського - магната, якому належали дані землі. Та є ще декілька версій повязаних з легендами...
Давня й незвичайна легенда
Отож, легенда оповідає, що в далекі доісторичні часи, коли сам Бог впорядковував землю, а чорт йому чинив у цій креативній роботі усілякі капості та перешкоди. Щойно запустив Бог у річку Серет воду, а чортяка, гаспидська душа, вже тут як тут, і давай бешкетувати, скидати каміння та споруджувати земляні вали, які перегородили русло й зупинили рух води. Богу вирішили допомогти водяні змії, вони поробили у валі нори. Воно й не дивно, адже це, як тепер би сказали, було в сфері їх прямих життєвих інтересів. Завдяки «підривній» роботі водяних гадів вода розмила намулу та зруйнувала чортову греблю. Легенда переповідає, що чортяка так просто не здався і ще кілька разів намагався накапостити й зупинити річку. Але усі його спроби не мали успіху. І чи то з відчаю, чи з необережності верховний чорт впав у противну йому річку, яка затягнула свого ворога на самісіньке дно і вкрила товстим і щільним шаром намули. Там він і залишився. Долину, що утворилася, люди назвали Чортовою, а місто в цій долині — Чортковом.
Одна з легенд про Чортків
Дуже дошкуляли ворожі напади селянину Кирилу Чорному із Улашківців. Трохи нажив статків, як бусурмани і худобу заберуть, і випотрошать засіки із зерном та пшеницею, і пустять із вогнем обійстя. Дякувати Богу, що душу живу ще вдається врятувати, ховаючись у зарослих урвищах. Так було не раз. Бо жив біля Чорного шляху.
Врешті-решт терпець йому увірвався, бо скільки можна те робити, що поганцям готувати ласу здобич. От і Чорний якось запряг коней, взяв на фіру свої нехитрі пожитки та й з жінкою і дітьми, їдучи польовою дорогою, перегодом спустився у заплаву Серету. Ніби попав у рай. Широка долина, яку дугою омивала ріка, чарувала зір незбагненною красою, дихала прохолодою і віщувала спокійний прилисток. Місцина була вкрита від Серету високою стіною очеретів густих очеретів, оточена з усіх боків горбами, як своєрідна пастка для чужинських супостатів. Тут і загаздував Чорний. Із селянською натугою він викорчував прадавні дуби, збудував розкішну світлицю вікнами до сонця, засіяв ниву, завів товар і став поживати. Звісно, одній родині було сумно - і Чорний час від часу в Улашківці, то в Росохач, то в інші села навідувався обережно, щоб з ворогом не зіткнутись, який околицями шастав вовкулаком, запрошуючи уціліли господарів до себе у долину. Біля його садиби почали хутко виростати хати, як гриби після дощу. А як помер Чорний, люди назвали поселення на його честь Чортковом. Рід Чорного тягнеться аж до наших днів - не переводиться рід працьовитих і дбайливих українців.
У Чортківському "пентагоні” колись замурували монаха
У Чорткові уціліли кілька десятків старих, австро-угорських вілл, синагога (1680-ті), будинок цадика-чудотворця та храми різних конфесій. У центрі стоїть дерев’яна Успенська церква кінця XVI — початку XVII ст., а неподалік залізничного вокзалу — на сто літ молодша Вознесенська. Ратуш тут теж дві. Стару — ХІХ ст. — із вежею з годинником і торговими рядами не раз знімали в кіно. Новий магістрат, зведений у 1926–30-х роках, не такий гарний.
Привітом із Європи над центром-базаром здіймається вежа Домініканського костелу. Та головна туристська принада — замок, що стоїть над Серетом із 1610-го. Хоч на його подвір’ї нині газова заправка, а від колишньої розкоші палацу залишилися лише сірі стіни. Кажуть, ніби в чортківському ”пентагоні” — замок п’ятикутний у плані — колись замурували монаха. І він нібито являвся ночами дружині місцевого шляхтича й просив звільнити його із "полону”. Коли перелякана жінка вказала у замку місце, що їй приснилося, там справді знайшли скелет. Залишили його там "на пам’ять", здається, турки.
| 
