У 1594 році італієць Мікеліні з далекого Кріту привіз рідкісне вино до міста Лева. Двадцять припорошених пляшок замовив для себе український купець. І ось у його домівці зустрів італієць молоду Пелагію, доньку купця. Він закохався з першого погляду. І з тих пір вже не рідко він відшукав будь який привід, щоб відвідати їх, а Пелагія відповіла італійцю взаємністю...
Ужгородська фортеця має свою таємницю. У ХVІІ ст. її володарями були графи Другетті. Один з них мав вродливу дочку. Саме тоді (у 1657 році) переходили кордон польські війська, очолювані графом Любомирським, які хотіли підкорити Ужгородський замок. Один із його військових начальників, аби дізнатися, як це можна зробити, перевдягнувся паном і заїхав в укріплення. Випадково познайомився з дочкою графа...
Як лихоліття було, то прийшов чужоземець, татарин; і ото вже на Вишгород б'є, а далі вже й під Київ підступає. А тут Михайлик - лицар був, да як зійшов на башту да пустив з лука стрілу, то стріла і впала в миску тому татарину. Той скоро сів коло скам'ї обідати, тільки що поблагословивсь їсти, аж та стріла так і встромилась у печеню...
Жив один чоловік на ім’я Зоресвіт. Його називали Зоресвітом, тому що він вивчав зорі, що є на небі, і все знав про них. І в нього була мрія: "Бути відомим”.
В Зоресвіта була власна кімната, в якій він жив один і продовжував вивчати зорі. Зоресвіт знав вже дуже багато про них, але йому було сумно одному, і він хотів розповісти дітям і дорослим все що знає...
Настрашилися молодята. Дівчина вивільнилась із обіймів легеня і кинулася бігти вниз по крутому схилу, подалі від розсердженого батька.
...Василь, забувши про все, побіг услід за Анничкою, яка вже добігала до прямовисного урвища.
— Анничко, там круто! — у страху і розпачі закричав він. Та було пізно: дрібне каміння ковзнуло під ногами дівчини, і вона білим птахом полетіла в прірву. Гори підхопили той вигук Василя і ніби зітхнули глибоко: «Там круто… круто… руто… руто… о-о-о!»
З горя старий майстер геть закинув своє красне ремесло і скоро помер. А Василь геть-чисто втратив розум: обшарпаний і простоволосий блукав він горами, грав на старій скрипці і все шепотів: «Руто моя, запашна Руто… Де ти, Руто? Гори відають, а я не відаю… Скажіть мені, гори високі, чому ви гукали: «Руто, Руто!»? Ви кликали мою Анничку, та й забрали від мене… Поверніть мені її, чуєте? Поверніть!»...
Кам'янецька легенда знає більше: коли молдавські бояри скинули з трону Василя Лупула, той разом з дочкою та онуками переховувався в будинку кам'янецького старости на вулиці Трьох Хлібів. Вдівцеві-старості дуже вже прийшлася до душі і невістка Хмельницького, і гроші її батька - він навіть освідчився жінці...
Поряд з легендами про відважних козаків, живуть в народі легенди про жінок України, сила духу яких, хоробрість яких і відданість народу була також казково прекрасна. Не всихає джерело народної творчості. Цікавий варіант відомої в Кам'янці легенди якось пощастило почути.
Колись давно каменярі не могли надійно міські оборонні споруди побудувати. Пішли вони до провидця, а він їм і каже, що якщо першу, яку зустрінете на світанку, цнотливу, незайману дівчину замуруєте в стіну башти, то вороги оборону міста не прорвуть...
Минув уже третій день, як помер Христос на хресті. Уже третій день журиться його мати Марія — не їсть і не п’є нічого. Жінки приходили до неї, хотіли потішити її, просили, щоб вона з’їла щось. Але Марія і далі не говорила, й нічого не їла…
Для фінансової підтримки нашої діяльності ми маємо реквізити картки «Монобанк»: 5375411508730152 (Діброва В. А.). Оскільки ми є не комерційним проектом, а купкою ентузіастів, кожна гривня — для нас мотвація продовжувати справу.
