Близько 1250 року Данило вирішує будувати нові укріплені міста. У цьому йому допомагає його вже дорослий син Лев. Таким тином виник Львів. Те що Лев будував укріплене місто разом з батьком засвідчує напис на Галицькій брамі (у XVII ст.) латинською мово про Львів: "Князь Лев поклав мені підвалини. Нащадки дали ім'я Леонтопіліс"
Є десятки версій походження міста Ужгород. Це повязано з тим, що важко визначити етимологію гідроніма річки - Уж. Слово Ужгород складається з слів "Уж" та "город". Слово "Уж", що лежить в основі назви, походить від ріки Уж (або Уг), на якій знаходиться місто.
Циблі можуть походити від українського прикметника "цибилатий" - "довгоногий". Є такий вираз "Лелечені циблі" - довгі ноги лелеки. У звязку з розташуванням села близ Дніпра, можна допустити, що тут було багато лелек. А село Циблі має значення "Місце довгоногих (лелек, журавлів)".
З попередньої версії витікає й інша Цибіл походить від українського діалектного слова "цибати" - стрибати. Можна припустити що жителі полюбляли святкові танці, під час яких вони цибали, за що й отримали назву.
Малоймовірною версією є те що назві села Циблі пішла від слова цибуля у спрощеному, кількісному значенні. Можливо городники тих часів багато вирощювали цього овоча.
Брусилів — селище міського типу (від 1979), адміністративний центр
Брусилівського району Житомирської області.
Раніше Брусилів іменувався Вздвиженем або (Здвижень-город, Здвиженськ) від річки Здвиж. Здвиж — (Сьдвижьнь, Здвижень, Вьздвижень) права притока Тетерева. Назва від апелятива (з)движ «трясина», здвижовина «трясовина», «болото з іржавою водою».
Що до походження назви Брусилів є декілька версій.
За першою версією свою мiстечко одержало вiд слова "брус", оскiльки воно завдячує своїм пiднесенням торгiвлi брусом i взагалi лiсом.
Кривче — село Борщівського району Тернопільської області. Розташоване на заході району. Центр сільради. До Кривчого (Раніше — Верхнє Кривче і Нижнє Кривче) приєднано хутори Ходусів і Хоми.
Є теорія що назва Кривче походить від слова Криве, що може стосуватися як села, що криве по формі, так від кривизни річки Циганки.
Хутори Ходусів та Хоми, скоріше за все походять від імен засновників "Феодосія - Хеодосія - Ходусія, від древнегрецького "Theodosios" - "даний богом" та Хоми з грецького "близнюк".
Після скасування кріпосного права в 1861 році селяни хуторів отримали особисту свободу і ввійшли до Кизлівської волості. Селяни щорічно платили державний податок, який збирав Хейло. Від його прізвища стали називати частину Сотницького (Низ), а пізніше і весь об’єднаний хутір Хейлівщиною.
Хутір, який знаходився в степу за Артополотом належав Леонтію Хейлу і був придбаний Красногірським монастирем у 1717 році.
До 1905 року село було майже повністю безграмотне. Крім Оверченка Тимофія Андрійовича, Литвина Андрія Прокоповича, Бутка Панасія Свиридоновича, які отримали початкову освіту від москаля Перепелиці Максима. На кінець 1905-1906 рр. у селі збудовано церковно-приходську 3-х класну школу, яка належала до Гілецької церкви. Першим учителем був Семикіп.
Історичні джерела засвідчують, що слово Санжари тюркського походження і в перекладі означає урочище або брід.
Згідно з переказами, 1243 на березі річки Ворскли на зимівлю влаштовувалася орда татар саме там, де тепер розташовано селище. А оскільки урочищ і бродів тут могло бути багато, то була й підстава для назви Санжари. Переселенці з Старих Санжар заснували Нові Санжари.
Заселення сучасної території Білокуракинського району розпочалося близько 40 тисяч років тому. Перші офіційні повідомлення про Білокуракинський край згадується в середині XVIII ст., а саме "1750 г. Белокуракино при реке Белой Старобельского уезда".
Про походження назви Лохвиця пише Олександр Панченко у книзі "Лохвиччина. Мала енцеклопедія" - "...Городище, назване "Тічок", знаходеться на території сучасного центру міста, поблизу теперішньої площі перемоги було розташоване на низькому і вузькому перешийку, утвореному заболоченою долиною річки Лохвиця і великим болотом, з якого витікає річка Сулиця. Кажуть, що назва "Лохвиця" походить від слов'янського слова "локва" - калюжа, болітце, за іньшими твердженнями, - від стародавньої назви "лохина" - кущика з роду брусничних, або "лох" - дикої маслини.
Побутує й інша версія. Буцімто, в ХІІІ столітті в околицях міста та прилеглої місцевості до розташування населеного пункту стали селитися втікачі (версія Г. І. Халимоненка), які повиривали під землею так звані "льохи" для захисту від набігів кочівників. Річка Лохвиця, яка майже висохла, в той час називалася "Хвицею" через свою покрученість. Від назв "Льох" та "Хвиця" і набула назву "Льохвиця", яка з часом перетворилась на "Лохвиця", але від деяких старших місцевих жителів можна почути "Льохвиця"...".
Алмазна — місто, підпорядковане Стахановській міськраді Луганської обл. Засноване 1887 року. Розташоване на залізниці Дебальцеве — Первомайськ. Назва від алмаз — мінералу з класу самородних металів, дорогоцінний камінь. Спочатку Алмазом на місцевій шахті було названо вугільний пласт за його високу якість і велику потужність (до 2,5 м). Пізніше назва поширилась на забій, а згодом і на невеличке того часу селище. Утворена за допомогою прикм. суф. -на.
Для фінансової підтримки нашої діяльності ми маємо реквізити картки «Монобанк»: 5375411508730152 (Діброва В. А.). Оскільки ми є не комерційним проектом, а купкою ентузіастів, кожна гривня — для нас мотвація продовжувати справу.
Є десятки версій походження міста Ужгород. Це повязано з тим, що важко визначити етимологію гідроніма річки - Уж. Слово Ужгород складається з слів "Уж" та "город". Слово "Уж", що лежить в основі назви, походить від ріки Уж (або Уг), на якій знаходиться місто.
Після скасування кріпосного права в 1861 році селяни хуторів отримали особисту свободу і ввійшли до Кизлівської волості. Селяни щорічно платили державний податок, який збирав Хейло. Від його прізвища стали називати частину Сотницького (Низ), а пізніше і весь об’єднаний хутір Хейлівщиною.
Історичні джерела засвідчують, що слово Санжари тюркського походження і в перекладі означає урочище або брід.
Заселення сучасної території Білокуракинського району розпочалося близько 40 тисяч років тому. Перші офіційні повідомлення про Білокуракинський край згадується в середині XVIII ст., а саме "1750 г. Белокуракино при реке Белой Старобельского уезда". 
Про походження назви Лохвиця пише Олександр Панченко у книзі "Лохвиччина. Мала енцеклопедія" - "...Городище, назване "Тічок", знаходеться на території сучасного центру міста, поблизу теперішньої площі перемоги було розташоване на низькому і вузькому перешийку, утвореному заболоченою долиною річки Лохвиця і великим болотом, з якого витікає річка Сулиця. Кажуть, що назва "Лохвиця" походить від слов'янського слова "локва" - калюжа, болітце, за іньшими твердженнями, - від стародавньої назви "лохина" - кущика з роду брусничних, або "лох" - дикої маслини.