Важають, що назва села походить від прізвища дружинника Жука, який заснував укріплення на березі Десни за наказом Вуйтатича - відомого воєводи, що служив ще Володимиру Мономаху і прожив майже сто років.
На території Жукина була православна церква, яка підпорядковувалася
Хотянівка — село у Вишгородському районі Київської області з населенням 982 чоловік.
Одна з легенд про походження назви Хотянівка.
Човном по р. Десна пливли чоловік та жінка і шукали пристанища. Та марно, адже навкруги були лише вода та ліси. Ось раптом вони помітили невеликий "шматочок" підходящої суші. Вони вийшли, оглянули пагорб і сказали: "Хоть нивка невеличка, але жити можна". Так і виникла назва Хотянівка від слів "Хоть" та "Нивка".
Село Осещина розташоване в мальовничому місці, південної частини Вишгородського району на лівому березі річки Десни. Осещина межує зі східної частини з селом Хотянівка, а з західної - з райцентром Вишгород.
За одним із переказів назва села Осещина пішла від великої кількості осок (українською - «осокорів»), які росли на території майбутнього села.
Село Ташань - це мальовничий край Переяслав-Хмельницького району, що розкинувся на березі річки Супій. Село відомо своїм парком із ставками та історією.
Ташань вперше згадується в історичних джерелах в 1146 році в Іпатьєвській літописі «Как Юрий Долгорукий узял Переяслав», як укріплений пункт, споруджений для захисту меж Переяславської землі.
Українське прізвище Бринь наймовірніше походить від діеслова бринькати
чи бренькати, що вказує на можливу принадлежність перших представників
роду до творчих особистостей - музикантів. Причому музиканти очевидно
грали на струнних музичних інструментах (скоріше всього на щипкових ),
таких як лютня, бандура, кобза, хордофон та балалайка (не виключено що
прізвище походить також від російського "бренчать").
Підземні лабіринти географічно розташовані під Кафедральним костелом. Розпочали їх досліджувати у 1970 р. Однак значну роботу було проведено клубом школярів «Ентузіаст» на чолі з їхнім вчителем. За легендами, підземні ходи з’єднували Луцьк з навколишніми селами – Шепелем, Жидичевим, Оликою.
Чутки про сітку підземних ходів під Рівним ходили давно. Про них ще наприкінці XIX століття, згадуючи своє дитинство, писав відомий письменник Володимир Короленко у повісті «В дурному товаристві», більше відомому за її дитячим варіантом «Діти підземелля».
Сама держава виникла з союзу чотирьох племен i називалась Дулібія-Рось. Слово «дулібія» означає «кулак», по-слов'янськи «дуля», і трактується ентузіастами «методу сканування» як «союз». Відповідно, всі мешканці держави називались дулібами, або ж росами.
На місці Суренжа через суворе обмеження доступу понад триста років ніхто масово не селився. А тому й місцину цю назвали Ра-вне, тобто «Сонце, що зайшло» й, водночас, це «Сонце, яке ще має зійти».
Молодим я пересвідчився, що вся ця легенда – чистісінька правда. Але вірять в неї тільки ті, хто, як я, бачив диво на власні очі.
Колись, там, де зараз тролейбуси бродять сновидами, як собаки, причеплені до дротів – колись ті вулиці були чистим полем, а на місці невеликого нічим не знаменитого району міста без назви було село.
Прізвище Разкопін та Разкопанський утворені від прізвиська "розкопа", яке походить від дієслова «розкопувати», що має значення «розрити, копаючи розкидати». Ймовірно, таке прізвисько відноситься до так званих «професійним» іменувань, що вказує на рід діяльності людини. Так, родоначальник Раскопанських міг рити колодязі...
Ріка, за міфологічними уявленнями різних народів, є кордоном, який
розділяє світи. У народній обрядовості та фольклорі переправа через ріку
означала перехід від земного існування до неземного, від стану
дівування чи парубкування — до одруження.
