Між селами Вища на Нища Дубечня завжди росло багато дубів. Розповсюдження дібров в цих місцях й стало причиною йменування сіл саме такими назвами.
Дуб - одне з найбільш шанованих у слов'ян дерев, воно символізує чоловічий початок, міць, силу, твердість. Дуб пов'язаний з образом громовержця Перуна...
Київська | Переглядів:4086 | Author:Л. А. Дума та Володимир Діброва | Додав:MrDibr | Дата:12.09.2011 | Коментарі (3)
Давним-давно в незапам'ятні часи зійшлися у смертельному двобої велетенський змій-людожер і слов'янський богатир. Довго вони билися, чи ні, про це вже ніхто сьогодні не знає. Відомо тільки, що, перемігши Горинича, запряг його витязь у богатирський плуг та й погнав чистим полем. Тільки одну борозну зміг пропахати змій - надірвався, бідолашний. Ще й сьогодні могутнім валом здіймається той останній слід, залишений триголовим чудовиськом на землі Руській...
Дуже-дуже давно, коли ще не було Львова, тулилися - навколо цих гір села. Гори були вкриті лісами, де селяни знайшли надійне укриття від ворогів. І ось прийшов час біди - почали зникати люди. Не раз було, що людей, краде лютий лев. Він підстерігав свою жертву на одній з гір, де він мав свою печеру, а потім раптово пригав та вбивав одним ударом лапи. Потім спокійно волік в печеру і з'їдав свою жертву...
У 1615 році бургомістр Львова Мартін Кампіан вирішив будувати ратушну вежу. Тоді від видав дуже дивний указ, а звучав він саме так "Велю зібрати геть усіх картярів, дармоїдів, п’яниць, волоцюг та й усіх, хто в шинках дні свої губить"...
На початку ХVІІ століття видатний будівельник Павло Римлянин спорудив костел отців Бернардинів. Також від побудував високу фортецю оточену глибоким рвом, вона щільно прилягала до кам'яних мурів неподалік Галицької брами.
На 38-ми метровій вежі костелу щодня вибивав години дзиґар.
Упродовж декількох століть аж до останньої війни дзиґар вибивав години раніше на п’ять хвилин у порівнянні з іншими міськими дзиґарями.
В сиву давнину, в місцевості Львову, що зветься Клепарів стояла невеличка церква. Коло храму росли липи, дуби та явори. Тричі в день дзвонили дзвони, запрошуючи люд з околиць.
Та в 1695 році, в час коли орди татар напали на місто Лева, трапилося лихо. Світлого ранку в неділю, коли у храмі було чимало народу, татари увірвалися всередину. Злодії поневолювали молодих, грабували образи, церковне вбрання, хоругви та золото із скарбниці. Їх не могло зупинити - ні благання святих отців, ні гучний плач дітей, ні прокляття матерів. В той самий момент, коли татари оскверняли храм, увірвався неймовірний вихор, а заним шалений дощ...
За першою версією прізвище Білик походить від прізвиська Білий (тобто білий колір). Спочатку його міг отримати білявий, білолиций чоловік. Білим в старовину могли називати сивого чоловіка, з білим кольором волосся. Слід зазначити, що людина з сивиною, здавна користувався повагою. Сідий чи сивий чоловік шанувався як мудрець...
За одною із версій прізвище Оріхівський походить від назви населеного пункту де проживав предок. За іньшими версіями прізвище Оріховський міг отримати чоловік, що жив серед горіхового саду, що полюбляв горіх у їжу та й тому, що продавав його на ринку. Предок з прізвищем Оріховський міг жити в поселенні з назвою повязаною з горіхом, як зазначалося раніше, або ж біля річки чи озера із схожою назвою...
За першою найбільш вірогідною версією в основі прізвища Хромейко лежить церковне ім'я Хроменя, похідна форма чоловічого хрестильне імені Варфоломій (Вахромей) - (в перекладі з арамейської - «син ріллі, син полів», за дещо іншою версією - «син Птолемея»)...
За переказами, село засноване у 1930-их роках, коли в цих краях поселився дідуган на прізвисько Лебідь. Чоловік збудував собі дім і почав упорядковувати свої землі.
Ця легенда припала, до душі, тому вони вирішили називати своє село Лебедівкою...
